Вийшовши з покинутої лікарні, ми з Ольгою продовжили свій шлях у глибини Зони. Сонце вже стояло високо, але його проміння не приносило тепла. Здавалось, що сама природа відмовилася від цього місця. Ми перетинали зарослі вулиці, повз залишки колишніх житлових будинків і громадських будівель, що стояли порожніми й зруйнованими. Тут панував повний занепад і пустка.
На нашому шляху раптом з'явилася невелика група дерев, серед яких вирізнялися старі дуби і берези. Їхні гілки тягнулися до неба, мовби намагаючись схопити хмари. Цей маленький ліс був єдиним живим острівцем серед мертвого міста. Ми вирішили зробити тут коротку зупинку, щоб обміркувати наші подальші дії.
— Ми рухаємося в правильному напрямку, — сказала Ольга, оглядаючи карту. — Артефакт повинен бути десь тут.
— Але ми повинні бути обережними, — попередив я. — Зона не прощає помилок.
- Ти це вже казав Артеме...
Ольга кивнула і ми продовжили рух. Ми пройшли крізь ліс, де на кожному кроці нас могли чекати аномалії. Моє серце билося частіше, коли ми почали виходити на відкритий простір. Перед нами розкинулися болота, їхні зелені води з легким світінням викликали відчуття нереальності. Ця місцевість була відома своєю небезпечністю, і ми повинні були пройти її обережно.
— Це місце виглядає зовсім іншим, зрівнюючи його з цією місцевістю — сказала Ольга, оглядаючи болота.
— Так, але в нас немає іншого шляху, — відповів я. — Ми повинні перейти їх, щоб дістатися до наступної точки.
Ми почали рухатися через болото, ступаючи обережно, щоб не провалитися в глибокі ями. Вода тут була зеленою, мов згусток світіння, і кожен крок здавався важчим. Ми бачили мутованих істот, що рухалися вдалині: псісобаки, кабани, та навіть щось схоже на змій, але з декількома головами.
Зупинившись на нічліг на невеликому підвищенні, де вода не досягала нашого табору, ми розвели невелике багаття. Ольга витягла свої записи і почала вивчати їх, а я стояв на варті, пильно вдивляючись у темряву.
— Як ти потрапила в Зону? — запитав я, намагаючись краще зрозуміти свою напарницю.
— Мене найняли для дослідження аномалій і артефактів, — відповіла вона. — Зона — це неймовірне джерело знань і можливостей. Якщо ми зможемо зрозуміти її природу, то, можливо, зможемо зупинити її поширення і навіть використати її сили на благо людства.
Її слова звучали переконливо, але я все одно не міг позбутися відчуття небезпеки. Зона вже забрала в мене багато, і я не хотів втратити ще більше.
Раптом ми почули дивний звук, що долинав звідкись із темряви. Це було схоже на шелест листя, але більш гучне і ритмічне. Ми обоє завмерли, прислухаючись. Відчуття небезпеки знову охопило мене, і я приготував зброю.
— Це може бути що завгодно, — прошепотів я. — Мутанти, інші сталкери, аномалія. Ми повинні бути готові до всього!
Ми залишили наш табір і почали повільно рухатися у напрямку звуку. Він ставав все голоснішим, і я відчував, як напруження зростає. Ми наблизилися до невеликого узвишшя, звідки відкривався вигляд на болото. У світлі місяця ми побачили фігуру, що стояла неподалік.
— Хто це може бути? — прошепотіла Ольга.
— Не знаю, але ми повинні дізнатися, — відповів я.
Ми підійшли ближче і побачили чоловіка у сталкерському костюмі. Він виглядав виснаженим і пораненим, але все ще тримався на ногах. Побачивши нас, він підняв руки вгору, показуючи, що не несе загрози.
— Допоможіть мені, — прошепотів він слабким голосом. — Мене атакували, я втратив групу.
Ми підійшли до нього, і я уважно оглянув його рани. Вони були серйозними, але не смертельними. Я допоміг йому сісти на землю, а Ольга витягла аптечку.
— Хто ти і що сталося? — запитав я, намагаючись зрозуміти, що привело його сюди.
— Мене звуть Сергій але кличуть мене Вороном, — відповів він, важко дихаючи. — Ми з групою прямували із Прип'яті на Скадовськ, але нас атакували бандити. Я зміг втекти, але всі інші загинули. Мені потрібна ваша допомога.
Ми зрозуміли, що він говорив правду. Його історія була жахливою, але, на жаль, не унікальною для Зони. Ми вирішили допомогти Сергію і взяли його з собою. Його знання про місцевість могли б бути корисними, і я сподівався, що разом ми зможемо вижити в цьому небезпечному світі.