Ми рухалися вперед, поступово залишаючи наш тимчасовий табір позаду. Вода в болотах була зеленою, мов згусток світіння, і здавалося, що вона живе власним життям. Кожен крок був важким, і ми повинні були йти обережно, аби не потрапити в одну з безлічі небезпечних аномалій, які ховалися навколо.
Сергій йшов попереду, намагаючись знайти найбезпечніший шлях. Його знання про місцевість справді виявилися корисними. Ольга трималася поруч, озброєна своїм детектором "Відгук", який час від часу видавав сигнали попередження. Ми всі були на взводі, розуміючи, що будь-яка помилка може стати останньою.
— Це місце — справжній лабіринт, — сказав я, озираючись навколо. — Кожен крок тут може стати останнім.
— А ти Оптиміст... Я бачив тут багато аномалій, — посміхнувся Сергій. — Треба бути дуже обережними.
Раптом Ольга зупинилася, її детектор подав різкий сигнал.
— Тут щось є, — прошепотіла вона, показуючи на невеликий острівець посеред болота.
Ми обережно наблизилися до цього місця і побачили аномалію "Вогник" — невеликий, але яскраво пульсуючий вогник, який ширяв у повітрі. Він виглядав надзвичайно красиво, але ми знали, що ця краса смертельна.
Тільки доторкнешся до нього — і вибух силою рознесе все навколо.
— Обійдемо, — сказав Сергій, показуючи інший шлях.
Ми рухалися далі, але аномалії продовжували з’являтися на нашому шляху. Ось "Трамплін" — невидима зона, яка підкидає все живе в повітря, розриваючи його на шматки. А там "Жарка" — місце з надзвичайно високою температурою, де повітря наче коливається від спеки. Кожна аномалія була смертельно небезпечною і потребувала нашої максимальної уваги.
— Будьте обережні, та не забувайте кидати болти... — попередив я, коли ми наблизилися до особливо підозрілого місця. — Тут може бути "Електра".
Це була одна з найбільш непередбачуваних аномалій. Невидимі електричні розряди раптово виникали і вдаряли в будь-який момент. Ми рухалися повільно, намагаючись уникнути будь-якого контакту з можливими джерелами небезпеки.
Раптом Сергій зупинився і подивився на свій детектор "Велес". Його обличчя побіліло.
— Це "Карусель", — сказав він тихо.
"Карусель" — це аномалія, яка створює потужний великий вихор, схожий на торнадо, який здатний затягувати всередину все навколо. Ми повинні були рухатися дуже обережно, щоб не потрапити в її пастку. Ольга почала шукати шлях, як обійти аномалію, але Сергій раптом зробив крок вперед, намагаючись обійти її самотужки.
— Серьога, стій! — крикнув я, але було вже запізно.
Вихор активізувався, і Сергія затягнуло в центр "Каруселі". Він зник у смерчі, і його крики заглушило ревіння аномалії. Це було жахливе видовище. Від нього залишився лише кривавий слід, що швидко розчинявся у повітрі.
— Ми не могли нічого зробити, — прошепотіла Ольга, її обличчя було блідим від жаху.
Ми втратили його, але повинні були рухатися далі. Це місце було надто небезпечним для нас. Ми обережно обійшли "Карусель" і продовжили свій шлях, намагаючись забути те, що щойно сталося. Але образ Сергія, затягнутого в аномалію, залишиться з нами назавжди.