Я прокинувся від першого світла, що пробивалося крізь вибиті вікна старої будівлі. Ніч минула спокійно, але я знав, що це було тільки тимчасове затишшя перед бурею. Я швидко зібрав речі, перевірив зброю і приготувався до подальшої подорожі.
Вийшовши на вулицю, я побачив, як Зона оживає на світанку. Навколо панувала тиша, яку час від часу порушував шум листя і далекий крик птахів. Будівлі, що колись були частиною цивілізації, тепер стояли покинутими, обплетені плющем і покриті мохом. Залізничні колії, що вели в невідомість, здавалося, зникали в серпанку. Я вирішив рухатися в напрямку старого залізничного вокзалу, де, за словами Вовка, я міг знайти сліди братового загону.
Йдучи повз старі залізничні вагони, я помітив щось дивне. Один з вагонів був обпалений і розбитий, наче вибухнув зсередини. Я обережно підійшов ближче і помітив залишки сталкерського спорядження. Тут була аптечка, порожні пляшки з-під води і кілька шматків одягу. Все вказувало на те, що тут сталася сутичка.
Раптом мій детектор запищав, вказуючи на аномальне підвищення рівня радіації. Я зробив кілька кроків назад, намагаючись знайти безпечніше місце. Але було вже пізно. Зненацька з-за кущів вискочив мутант — потворна істота з потворними кінцівками і гострими, як леза, зубами. Я встиг ухилитися від першого удару, але звір був швидким і сильним. Я упав на землю, намагаючись дотягнутися до АК-74.
Мутант знову напав, але цього разу я був готовий. Я вистрілив кілька разів, і звір впав на землю, видаючи жахливий рев. Потім я підвівся, важко дихаючи. Це була моя перша зустріч з небезпекою в Зоні, і я розумів, що попереду таких сутичок буде ще більше.
Оглянувши місце сутички, я помітив щось блискуче серед уламків. Це був артефакт, незвичайний об’єкт, що випромінював слабке блакитне світло. Я обережно взяв його і поклав до рюкзака, розуміючи, що цей артефакт може бути корисним, і його згодом можна буде продати торговцю.
Продовжуючи шлях, я дійшов до залізничного вокзалу. Тут колись кипіло життя, але тепер це місце було покинутим і занедбаним. Я пройшов по зруйнованій платформі, заглядаючи в розбиті вікна вокзалу. Всередині ьулм сліди недавньої присутності — порожні консервні банки, сліди від багаття і навіть кілька свіжих відбитків взуття.
Раптом я почув кроки за спиною. Я обернувся і побачив двох сталкерів, які стояли в дверях. Один з них був високим і мускулистим, з шрамом на обличчі, другий — молодшим і худішим, з недовірливим виразом обличчя.
"Хто ти такий і що ти тут шукаєш?" — грубо запитав старший з них, тримаючи руку на зброї.
- Мене звати Андрій... Я шукаю свого брата Артема. Він був сталкером і зник у Зоні," — відповів Андрій, намагаючись триматися спокійно.
Сталкери обмінялися поглядами. Молодший із них сказав: "Ми чули про Ворона... Він був тут нещодавно, але його загін потрапив у халепу. Якщо хочеш знайти його, тобі краще йти з нами."
Я знав, що в нього немає вибору. Я погодився йти з новими знайомими, надіючись, що вони допоможуть мені знайти брата. Ми рушили вглиб Зони, залишаючи покинутий вокзал позаду.
Андрій відчував, як навколо нього стискається невидимий обруч. Чим далі вони йшли, тим більше він усвідомлював, що щось не так. Нові знайомі сталкери поводилися дивно. Вони часто шепотіли між собою і уникали прямих відповідей на його запитання. Але Андрій змушений був йти з ними, не маючи іншого вибору.
Навколо них розкинулися покинуті споруди, вкриті іржею та мохом. Залізничні колії, що заросли травою, вели в нікуди. Все це нагадувало постапокаліптичний пейзаж, де життя давно поступилося смерті.
Коли вони дійшли до покинутої Градирні, відчуття небезпеки стало майже відчутним. Гігантська бетонна конструкція піднімалася в небо, як стародавній монумент, залишений тут як нагадування про катастрофу. Її стіни були покриті тріщинами, крізь які пробивалися молоді дерева.
"Тут ми зробимо привал," — сказав старший сталкер, його голос звучав холодно.
Андрій мовчки кивнув, але не знімав рюкзак. Щось у поведінці цих людей було настільки нещире, що він відчував: зараз станеться щось жахливе.
" Мудило а ну гони нам свій рюкзак," — раптово сказав молодший сталкер, витягаючи пістолет.
Андрій відступив назад, тримаючи руку на АК-74.
- "Що це означає?
Ми домовлялися допомогти один одному."
"Допомога?" — старший із группи засміявся.
- Чепуха, ми не сталкери, ми бандіти! Твій малой, наверно, вже здох, ми отправили його на сходку, там і шелупонь копита откинет. А ну гони свои шмотки.
Андрій зрозумів, що опинився в пастці. Він вже готувався боротися, коли раптом земля під ногами здригнулася. Тріщини розповзлися по поверхні, і з-під землі вибухнув потік палаючого повітря. Це була аномалія, величезна Архіаномалія, схожа на "Жарку".
Величезний спалах вогню миттєво охопив двох бандитів. Їхні крики змішалися з ревом аномалії, коли вогонь спалював їх живцем. Андрій встиг відступити назад, відчуваючи, як жар обпікає його обличчя. Він заховався за бетонну плиту, намагаючись уникнути смертельного полум'я.
Аномалія тривала кілька хвилин, перш ніж зникла так само раптово, як і з'явилася. Коли все затихло, Андрій обережно вийшов зі своєї схованки. На місці, де стояли бандити, залишилися лише обгорілі тіла. Всі їхні речі зникли, перетворившись на попіл.
Андрій перевів подих, намагаючись зрозуміти, що сталося. Він був врятований випадковістю, але знав, що Зона ніколи не діє просто так. Можливо, це був попереджувальний знак або жорстокий жарт, або скоріше просто допомога від Зони.
Зібравши всі свої речі, він рушив далі, розуміючи, що тепер попереду його чекає невідоме. Градирня залишалася позаду, мовчазний свідок його  короткої, але жорстокої зустрічі з небезпекою.