"Для творчих людей"

Честер Фінч

Сам собі і друг і кат! Незабутий персонаж, що гуляє по книжках.. Все писав страждальну ліру. Та страждати треба вміти! І писати про болюче, треба вміти ще подати.. Тут Рубаї не достатньо, більше слів треба писати.. Та писати не пером, і не ручкою з чорнилом. Треба серцем все писати.. Серце-є твоїм вітрилом! А любовні мелодрами, ті що пишуть всі томами.. Їх писати теж не легко! Треба знати досконало, що зачіпить за живе, а що сльози подарує.. Твори ці-ще та наука! А пейзажні ті вірші, що описують тут всі! Вони також, не з легких творів.. Описати все довкола-це ще та складна робота! Та жалітися не треба! Треба-більше, краще, аж до неба! До зірок ось тих яскравих, що так світять у ночі. Ти пиши мій друг, товариш.. Збережи свої вірші...

2023-06-05 23:56:56

3

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Н Ф

Вийшла чудова присвята) Дійсно письменництво - це зовсім не легко. Це багато праці, роздумів, словників. Це самодисципліна та пошук себе. Це вміння бачити прекрасне в цьому світі, та бажання донести іншим через призму поезії чи прози.

Відповісти

2023-06-06 04:49:44

1

Честер Фінч

@Н Ф Так і є. Дякую за відгук)

Відповісти

2023-06-06 09:03:50

1

Схожі вірші

Всі

У серці...

Катерина Данилевська

Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.

109

16

9423

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11239