"Люди"

Честер Фінч

Все часто бачу я картину. Що люди стали.. Як-чужі. Ти ніби знаєш ту людину. Всі дні,ці тижні та роки. Та з часом бачиш,що незнаєш.. Ти ту людину що стоїть. Все більше мінусів ти бачиш. Яких раніше б не зустрів.. Все часто думаю,що сліпий.. Раніше бачив я одне. Але тепер,очі відкрив. Та бачу все лише лихе.. Думки шукати позитив.. Та гарні риси у людини. Та краще б я,їх не шукав. Раніше легше було жити.. Шукав я щирості у людях. Простої доброти,та правди. Та серед лицемірних тих людей. Шукати цього вже не варто. Але серед каміння бруду. Знаходиш золото повсюду. Тут головне,не помилятись. Та більше нам всім спілкуватись. Щоб розуміти серед нас. Хто дійсно справжній,цінний алмаз..

2023-03-28 19:26:41

7

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Lady K.I.M

Це щось дивовижне

Відповісти

2023-03-28 19:31:29

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11484

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

3981