"Сотню разів"

Честер Фінч

Сотню разів, пірнаю в цю воду. Знаю себе, залишусь живим! Сотню разів, залишаю тривогу. Сотню разів, залишаю свій дім.. Бачу у воді, я своє обличчя. Воно мені так, не до душі.. Вітер шепоче, мені ці вірші.. Я не почую, пірнаю найглибше. Серед глибин немає живих.. Я лиш залишусь, на дні в порожнечі.. Сонце не бачу, сумні мої дні..

2023-06-21 22:57:39

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Lexa T Kuro

Інколи треба дістатися самого дна, бо від нього можна відштовкнутися, щоб піднятися вверх). Сумувати та сумніватися - це нормально, але треба пам'ятати (навіть на глибині), що десь зверху є сонечко, яке безкорисно дарує своє світло та тепло усім!) Натхнення Вам! Ваші твори живі! В них живе душа!👍🌈☀️

Відповісти

2023-06-22 08:19:36

Честер Фінч

@Lexa T Kuro Дякую за приємні слова👏❤️

Відповісти

2023-06-22 08:20:23

Інші вірші поета

"Душа у вогні, немає сили більше" "Зізнання" "Для творчих людей" "На асфальті букет непотрібних образ"

Інші поети

Doesnt Matter

@Doesntmatter

Dr. B

@Dr_B

David Laurent

@ledavdebvs

Схожі вірші

Всі

Я отпущу с временем дальше ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...

3765

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12369