"Та чому все не так?"
Честер Фінч
Та чому все не так? Ніби все як завжди.. Завжди люди-у пошуках долі. Я у вітра спитав: Де знайти правоти? Та могутній вітер,мені відповів: Правоти ти не знайдеш ніколи.. Все блукав,серед Замків та Фортець неземних. Все бажав віднайти. Правду у слові,та вірність народу. Та нажаль мої пошуки,безглузді були. Не знайти вже мені.. Серед панського роду. Такого ніколи.. Та чому все не так? Простий люд-як завжди в неволі. Десь у книзі історії. Записані будуть. Люди ті що бажали свободи.. Всі пісні не замінять,всі слова будуть зайві. Коли чуєш про втрачені долі. І крізь роки,пам'ятати будуть. Тих людей які полягли.. Серед степу широкого..
2023-03-21 05:14:03
3
0
Інші вірші поета
"Скульптор життя" "Серед книг" "Нестерпні ви, кати мого народу" "Прощання"
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
6481
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13238