Вітер Змін

Честер Фінч

Ходжу серед домів високих, Шукаю правди й забуття, І у одвічній цій дорозі, Не бачу ні початку, ні кінця. У книгах все черпаю знань, І відголоски дум нічних, Все не дають мені заснути. Ці роздуми безкрайні й недосяжні, Для мене стали - як спогади дитинства, Які я все пригадую щодня. На вулиці я чую шум прибою, А вдома запах квітів гірських, Замріяний, спокійний, і тривожний Сиджу в кімнаті зруйнованих надій. Я пригадав забуті візерунки, Картини щастя, радості, журби І поряд вже зі мною, добрі тіні Які вже знають, хто я є такий... Але життя - лише ілюзія, та марево Жорсткої доби... Я так бажаю вже, прокинутись раптово Не бачачи ні сліз, ні боротьби, Ходити алеями сакур, не думати А що я не зробив? Для чого все це? Невже на це, я заслужив? Бажаю легко дихати, не кашляючи від болю, Кохати, вірити, і жити мирно на землі, Я вірю що все це ненадовго, Й подує в сторону мою, цей вітер змін.

2025-03-03 00:39:23

Інші вірші поета

"Ночі в Одного" "Я п'ю найдорожчі напої з текіли" "Думки болючі" "В пошуках скарбу"

Інші поети

Vitalisa

@Vitalisa

Venera24

@Venera24

_bondar.y_

@_BYM_

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

6009

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

5322