"Золоті ворота"
Честер Фінч
Як упав я з коня, не дістався воріт.. Саме тих-золотих.. Саме тих.. Біля них сидів дід, та людей пропускав. Але глянув у мій бік, голову опускав, та мене не пускав! Я кричав; -Що не так? Але він все мовчав.. Я з собою не у мирі, та і з іншими я не дружив.. Але ось збираючи сили, намагався потрапити туди.. Туди де-колони із золота, де немає ні смутку, журби.. Де людей поважають, та у вічність злітає, ця страждальна людина війни.. Я просив, та молився, хоч незнав я молитов.. Щоб впустили мене, бути там де нема заборон.. Але це все дарма.. Тут із хмар, з'явились величні Боги. Вже сказали мені; -Поживи ще синок... Поживи..
2023-05-24 22:10:57
2
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
yekho_
Дуже незвичайний темп, в гарному розумінні цих слів. Відчула й смуток, й журбу при читанні, але під кінець з'явилися проблески надії. Чудова робота!
Відповісти
2023-05-25 07:11:51
1
Честер Фінч
@yekho_ Дякую за приємний відгук❤️
Відповісти
2023-05-25 07:12:39
1
Інші вірші поета
"В Круговороте" "Пригорни мене" "Розмова наодинці" "Коли помрем, та заростем квітками"
Інші поети
Schüra
@shura_smit
Cristina Zemba
@Cristina_Zemba
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Ай
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
102
16
4104
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11239