"Золоті ворота"

Честер Фінч

Як упав я з коня, не дістався воріт.. Саме тих-золотих.. Саме тих.. Біля них сидів дід, та людей пропускав. Але глянув у мій бік, голову опускав, та мене не пускав! Я кричав; -Що не так? Але він все мовчав.. Я з собою не у мирі, та і з іншими я не дружив.. Але ось збираючи сили, намагався потрапити туди.. Туди де-колони із золота, де немає ні смутку, журби.. Де людей поважають, та у вічність злітає, ця страждальна людина війни.. Я просив, та молився, хоч незнав я молитов.. Щоб впустили мене, бути там де нема заборон.. Але це все дарма.. Тут із хмар, з'явились величні Боги. Вже сказали мені; -Поживи ще синок... Поживи..

2023-05-24 22:10:57

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

yekho_

Дуже незвичайний темп, в гарному розумінні цих слів. Відчула й смуток, й журбу при читанні, але під кінець з'явилися проблески надії. Чудова робота!

Відповісти

2023-05-25 07:11:51

1

Честер Фінч

@yekho_ Дякую за приємний відгук❤️

Відповісти

2023-05-25 07:12:39

1

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

46

44

2632

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

1763