"Все життя"
Честер Фінч
Все життя проходить в очікуванні. Ми чекаємо то ночі, то світанку, То довгоочікуваного побачення, То неминучого "бувай". Борючись з тугою в порожній квартирі, Ми чекаємо веселощів, дзвін струни, Але після години у галасливому бенкеті Чекаємо з нетерпінням тиші, на самоті.. Ми очікуємо пору року, Щоб змінилося все довкола. Адже набридла нам погода Застрягла, немов у горлі ком. І навіть книги ми читаємо, Щоб час цей убивати, та сховатись у письмі, і когось повчати.. Посидимо у тиші, в самоті.. З самим собою, у пітьмі, Нам краще, ніж з людьми.. І довіряти лиш собі, життя навчило нас усіх..
2023-07-27 22:25:45
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Сандра Мей
Сильно... ( я в перше над цим задумалась )
Відповісти
2023-07-28 06:00:40
1
Lexa T Kuro
Так, людина проводить 60-70 відсотків думками в минулому, і ще десь 10 відсотків у майбутньому, намагаючись додумати, що ж там буде далі. Людина дуже рідко перебуває ТУТ і ЗАРАЗ, щоб насолодитися моментом). Це не я придумала, це вчені довели). А особисто я вважаю, що кожен момент сам по собі дивовижний і неповторний. Нехай навіть це момент суму в самотності. Нових цікавих натхнень Вам та бережіть себе!🙏🍀💫🌌🤗
Відповісти
2023-07-29 12:51:56
1
Інші вірші поета
"Душа у вогні, немає сили більше" "Осінь" "Міст" "Портрет на полотні"
Інші поети
Noor Jahan
@noon_the_force
Tigerclawandtigertail
@tigerclawandtigertail
Схожі вірші
Всі
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4132
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11444