"Все життя"

Честер Фінч

Все життя проходить в очікуванні. Ми чекаємо то ночі, то світанку, То довгоочікуваного побачення, То неминучого "бувай". Борючись з тугою в порожній квартирі, Ми чекаємо веселощів, дзвін струни, Але після години у галасливому бенкеті Чекаємо з нетерпінням тиші, на самоті.. Ми очікуємо пору року, Щоб змінилося все довкола. Адже набридла нам погода Застрягла, немов у горлі ком. І навіть книги ми читаємо, Щоб час цей убивати, та сховатись у письмі, і когось повчати.. Посидимо у тиші, в самоті.. З самим собою, у пітьмі, Нам краще, ніж з людьми.. І довіряти лиш собі, життя навчило нас усіх..

2023-07-27 22:25:45

6

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Сандра Мей

Сильно... ( я в перше над цим задумалась )

Відповісти

2023-07-28 06:00:40

1

Lexa T Kuro

Так, людина проводить 60-70 відсотків думками в минулому, і ще десь 10 відсотків у майбутньому, намагаючись додумати, що ж там буде далі. Людина дуже рідко перебуває ТУТ і ЗАРАЗ, щоб насолодитися моментом). Це не я придумала, це вчені довели). А особисто я вважаю, що кожен момент сам по собі дивовижний і неповторний. Нехай навіть це момент суму в самотності. Нових цікавих натхнень Вам та бережіть себе!🙏🍀💫🌌🤗

Відповісти

2023-07-29 12:51:56

1

Схожі вірші

Всі

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

105

8

13302

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12467