"Поговори зі мною"
Честер Фінч
Мракобісся нависло над околицями, ми зникли безвісти. Дрімучий ліс — моя душа, мене вирішила заклювати, завербувати сліпа ненависть. Просто поговори зі мною.. Розкажи що на сердці маєш Ми вже роками разом будуєм Замок! Але чому цього не пам'ятаєш? Я стільки часу блукав горами крутими. Не знайшовши порятунку в тих словах... Кожен день як день-сурка Дрімучий ліс-моя душа.. Я спостерігав за перепадами емоцій твоїх. Будував картину на вуглях.. Хотів сказати ті слова Але зібрати їх ніяк.. Я втратив силу в тих словах! Настане день ти зрозумієш, що немає часу на те, щоб ми сварились та гнобили.. Один одного кожен день. Нам двом залишиться потрібно В тих спогадах, які дарують щирий час.. Там ми залишитись повинні, ту мить носити крізь життя!
2022-11-15 17:42:45
1
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Сандра Мей
Файно. Цей вірш в одночас відчуваєш і думаєш.
Відповісти
2022-11-19 17:47:01
Подобається
Честер Фінч
@Сандра Мей Дякую за оцінку❤
Відповісти
2022-11-19 17:47:26
Подобається
Інші вірші поета
"Похмурі обличчя" "Heart" "Думи про головне" "Мандрівник"
Інші поети
EmmaGolfild
@EmmaGolfild
Sp Sp
@sp123
Cristi Cristi
@cristi_sanchez
Схожі вірші
Всі
Why?
Лунная Лапа
I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?
61
4
9126
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12170