"Як не любити край"
Честер Фінч
Як не любити край, де вперше ти побачив. Чарівний цвіт троянд, цих навесні. Пишні сади, зелені ці гаї.. До себе так приманюють усіх. Як не любити край, де вперше став на ноги. Де вперше ти, зробив життєві кроки.. Думок політ свій, вперше ти зробив.. Як не любити край, де пахне черемшина. Де люди справжні, без фальшивих лиць. Де сонце світить, де живе людина! Я тут життя, даремно не прожив..
2023-06-10 22:36:45
3
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Lexa T Kuro
Надихаюче! Дякую🙏🌈☀️
Відповісти
2023-06-11 09:01:06
1
Честер Фінч
@Lexa T Kuro 😉
Відповісти
2023-06-11 09:01:51
Подобається
Інші вірші поета
"Думи безмежні" "Острів" "Сам у пошуках надії" "Мій дім збудований"
Інші поети
Avrora171717
@Avrora171717
Фія
@sofiaaa_k
Схожі вірші
Всі
"Я буду помнить"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
43
7
2225
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12031