Le messager
CyberKy
Pour lui, rien de bien intéressant. Il repousse tout ce qui lui entoure, vous regarde, et dit : « Ferme-là. » Il n'aime ni qu'on le touche, ni faire le messager pour les autres. Pas solitaire, mais pas mondain, il est juste je-m'en-foutiste, laxiste, indifférent. Il vous regarde, mais ne tient pas compte de ce que vous valez, ni de ce que vous dîtes, pour lui, rien n'est important. Il oublie ce qu'il ressent. Qui il est. Mais reste indifférent, car c'est le messager.
2020-11-11 15:14:09
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
KAYSEE
Ooooh mais J'adore ta plume ! Tu écris si bien ! Et le poème est magnifique ✨💛
Відповісти
2020-11-11 15:38:45
Подобається
CyberKy
@KAYSEE Un très grand merci à toi, ça me touche beaucoup ❤
Відповісти
2020-11-11 15:40:07
1
Інші вірші поета
Un cher ami La musicienne Comment faire, ou plutôt comment être Le marchand vagabond
Інші поети
Angel Angel
@arayhel
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11444
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3813