Le messager
CyberKy
Pour lui, rien de bien intéressant. Il repousse tout ce qui lui entoure, vous regarde, et dit : « Ferme-là. » Il n'aime ni qu'on le touche, ni faire le messager pour les autres. Pas solitaire, mais pas mondain, il est juste je-m'en-foutiste, laxiste, indifférent. Il vous regarde, mais ne tient pas compte de ce que vous valez, ni de ce que vous dîtes, pour lui, rien n'est important. Il oublie ce qu'il ressent. Qui il est. Mais reste indifférent, car c'est le messager.
2020-11-11 15:14:09
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
KAYSEE
Ooooh mais J'adore ta plume ! Tu écris si bien ! Et le poème est magnifique ✨💛
Відповісти
2020-11-11 15:38:45
Подобається
CyberKy
@KAYSEE Un très grand merci à toi, ça me touche beaucoup ❤
Відповісти
2020-11-11 15:40:07
1
Інші вірші поета
Le marchand vagabond Un cher ami Je respecte ça Comment faire, ou plutôt comment être
Інші поети
Zinzee Noel
@undiscoveredflower
step
@step
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Ай
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
5206
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12376