Анастасія ліниво поглядала на дисплей телефону. Співбесіди її відверто дратували. Вона чекала моменту, коли можна глянути, чи системі вдалось витягти з побитого сервера бодай щось. Але бос був невблаганний. Сиди, Настусю в красивому кабінеті з кремовими стінами у своїй розкішній червоній сукні та вчись майстерності ведення перемовин. Он, крісло тобі зручне поставив. Телефон мав корпус епла, проте з творінням покійного Джобса це було єдиним спільним. Програмне забезпечення було зовсім іншим. І зовсім не для тих потреб, котрі мали звичайні користувачі.
Навпроти неї сиділа молода руда панянка модельної зовнішності, в синьому діловому костюмі з декольте для успішного проведення переговорів. Вона театрально заламувала руки й кляла свого чоловіка, словами, котрі леді аж ніяк не личать. Лаялась невміло. Анастасія могла краще: в її роботі без цього ніяк.
- Скотина він, – нарешті підсумувала панянка. – Кобель!
А сама ти хто? – вдавано розуміюче всміхнулась Настя. Ти ж не свята, Софіє Приймак, хоч ти назвала інше прізвище. Ти ж рік тому задумала це. Навіть грошики для оплати нам відкладала. Щоб отримати більше грошей...
Чоловік Софії відомий Миколаївський бізнесмен. Колишній топменеджер державної скарбниці, звільнився, якраз перед приходом нової влади, 25 квітня. А викрадені за час роботи на державу гроші пустив на ріелтерську діяльність, щоб викупити в забудовників квартири та перепродавати їх. І вийшло. Тепер він поволі монополізував весь ринок забудовників Миколаївської області.
Інформацію було знайти доволі легко. Чоловік любить переглядати порнографію з робочого комп'ютера і випадково клацає на різну випливаючу рекламу. Так він і попався. На його пошту було вчинено кілька спроб фішингу й одна вдалась. Далі Віктор, їх польовий співробітник зламав wifi роутери в офісі, декодером перехопив дзвінок і, під виглядом працівника інтернет-провайдера, прийшов до них. Далі діло стилю і ввечері їхній шеф вже витягував усе, що може знадобитись клієнтці. Стосовно клієнтки – все було простіше. Більшість інформації й так була у вільному доступі, Анастасії навіть нудно було шукати. Підіслати їй бота в фейсбук: "як ти виглядатимеш в старості", куди вона клацнула і погодилась з умовами, віддавши свій пароль. Так просто, що аж не цікаво. Були часи, коли їм доводилось проникати в дім хакерської групи та з боєм вибивати жорсткі диски задля інформації для клієнта...
А тепер тут сидить Софія, котра планувала відсудити в чоловіка половину, посилаючись на його зраду. Яку не могла довести. І для того приїхала сюди. Місто Львів, вулиця Хмельницького у збудований торік бізнес-центр Аскольд. І тепер плюється на чоловіка. Його доля зараз буда у смартфоні Анастасії. Зламані корпоративні листи, пін-коди від банківських карток, особисті листування з коханками. Анастасія навіть знала, звідки той дістає екстазі для однієї з них – повнолітньої з місяць тому. Мала номери всіх його бариг для цього, знала всі паролі до соцмереж. В епоху глобальної диджиталізації вона знала все. Знала краще за всіх.
Цим і займалась фірма Сплячі Собаки. Знала все про всіх. І продавала. Таких клієнтів вже з десяток за останній рік.
Геннадій Святославович, її бос, вчинив розумно, винайнявши офіс на одному з поверхів та оформивши його, як консалтингову компанію. Тепер професійні хакери та викрадачі даних платили податки державі. Думка про це розвеселила Анастасію. Губи, з червоною помадою на них, розтяглись в посмішці.
- Що такого? – закліпала голубими очима Софія.
- Нічого. Зробити тобі ще кави, дорогенька?
- Ні, дякую. То скільки з мене?
- Сім тисяч доларів, як домовлялись.
- Знижки не буде? Як потенційному постійному клієнту?
Ясно чому шеф відправив на переговори її. Задивився б на декольте, отримав би ерекцію від кліпання широких вій і погодився б. Старий бабій, але іноді жадність переважала, змушуючи його думати головою, а не дітородними органами. Тому тут Настя.
- У нас всі постійні клієнти, – на Анастасію її краса не діяла. – Сім. Рівно.
Софія вирішила не торгуватись. Взяла телефон. Поклацала довгим нігтем блакитного кольору по дисплею й ось вже прийшло сповіщення про поповнення балансу.
- Успіхів у суді! – від плюс семи в Насті прокинулась жіноча солідарність. – Головне не показуй юристам корпоративні листи про підкуп комісії по розіграшу тендеру. Інакше на лаві підсудних опинишся вже ти. Зможеш шантажувати потім.
- Ага, дякую, – всміхнулась Софія і пішла до виходу.
Скляні двері за нею зачинились самі. Настя видихнула і прикипіла до екрана. Процес завис на 74%. Вона вилаялась. Треба буде кликати спеціаліста з зовні. А Геннадій Святославович категорично проти цього. Фірмі лишні роти не потрібні.
Задзвонив телефон. Канал зашифрований. Анастасія всміхнулась: про вовка промовка.
- Доброго дня, шеф!
- Привіт, Сія. Все пройшло добре?
- У сім разів краще, я б сказала.
- Добре. Я вислав тобі квитки на рейс до Києва.
- Що?! – спохмурніла та. – Знову?!
- Новий клієнт потребує консультації. Каже, запав на дівчину, хоче знати все про її інтереси, щоб підкорити її.
- Я, між іншим, дані з сервака дістаю. Може краще Віктор полетить?
Безглузда спроба і Сія (так кликали її колеги) сама це розуміла. Віктора в офіс не заманиш і в костюм він одягався лише для діла. І стиль розмови від німого відрізняється лише тим, що Віктор вміє говорити, хоч робить це неохоче.
- Я якраз їду його забирати.
- Знову? Вже вдруге.
Кіберполіція України з 2020-го отримала вагоме розширення своїх повноважень. І крім зливання інформації про криптовалюту СБУ та "рекомендацій" звернути увагу на таких-то й таких хакерів — сама цими рекомендаціями й користувалась. Силовики об'єднались з цифровою безпекою і Cert.ua заграла новими кольорами, додаючи Сплячим Собакам головного болю. Але Гриб (так кликали в мережі шефа) розв'язуваже це питання.
- Тоста чекає серйозна розмова. Але спочатку витягну його. Лети в Київ, інформацію про клієнта збереш по дорозі.
Без Віктора ні чорта я не зберу! – подумала Анастасія. Телефон запищав: прийшли її квитки.