Віктор зрозумів помилку, пішовши по сходах угору. Звідти вже бігли по нього. Він міг би зійти за одного з перехожих, якби не кров одного з нападників на його руках.

- Поліція! Ані руш!

Звісно, виконувати їхні накази він не збирався. Швидко побіг по сходах вниз.

Голос диспетчера видав: обережно, двері зачиняються! Тост встиг забігти в вагон, врізаючись в людей. Якась жіночка вилаяла його до прабабусі. Кілька молодиків обіцяли розбити йому лице. Копи не встигли. Один з них дістав рацію, коротко сказав щось в неї. Жаль, що їхня техніка не потрапила в радіус дії emp. А так доведеться бігти ще довго.

Тост не зводи з них погляду через вікно, доки потяг не зник в тунелі. Випростався, видихнув...

І помітив, як з двох боків до нього, крізь натовп проштовхувались люди. Кіберполіція діяла оперативніше. Вони не носили форму, як звичайні, але Віктор вмів вирізняти їх в натовпі. Геннадій вчив їх не попадатись.

- Не роби дурниць! — сказав той, на котрого дивився Тост.

Він дістав телефон, ввімкнув і глянув на годину. Прибуття до наступної станції за дві хвилини. Вибігти не встигне.

- Ми чекали не тебе, але так ще краще, — видав інший.

Значить полювали на тих двох, — зрозумів Віктор. І та пожежна тривога була не просто так. Віктор випередив конкурентів всього на кілька хвилин. І тепер вони спливали.

- Давай сюди те, що вкрав! — один з них припідняв куртку, демонструючи пістолет.

Люди поволі почали обертатись. Хтось дістав телефон.

- Ти не будеш стріляти в такому натовпі, — прошепотів Віктор. — Не лякай...

Він не став договорювати. Швидко вдарив ліктем в підборіддя того, що стояв зі спини. Зчепився з іншим, не даючи вихопити пістолет з кобури й штовхнув його в натовп. Люди не стримували емоцій. Коп все ще тримався за лице. Віктор схопив його за барки, вдарив коліном в пах. Обхопив руками голову і втулив об поручні. Ще раз...

Інший коп швидко справився з натовпом. Віктору прилетіло кулаком в потилицю. Віктор мусив відпустити тепер вже непритомне тіло.

Чи то в очах потемніло, чи то світло у вагоні. Тост розвернувся якраз, щоб отримати кулаком в око. Коп замахнувся, цілячись в печінку. Віктор підставив лікоть під кулак. Хруст, той здавлено зашипів.

Віктор одразу пробив кулаком в скроню, і ногою в коліно. Ногу вивернуло, і коп мусив присісти. Віктор відскочив на крок, штовхнувши спиною когось з людей. А тоді швидко пробив прямий, ногою у вилицю, доки той не піднявся. Копа смикнуло. Його голова зустрілась з дверима.

Голос в динаміку оголосив наступну станцію.

Віктор переступив через непритомне тіло і побіг на вихід. В грудях запирало, у вухах шуміло. Око поволі запливало. На сходах він зустрів ще одного. Чи це хакер, чи кіберполіцай він не знав. Не було часу розбиратись. І заховатись теж. Він миттю кинувся на Віктора. Тост знову пропустив удар в голову і його повело назад. Зловився рукою за поруччя, щоб не покотитись вниз. А знизу вже бігли. Нападник знову замахнувся...

Віктор перехопив руку. Іншою зловив його за талію. Вкрутив стегна розвернувся до нього спиною. Потягнув на себе. Кидок через стегно вийшов не дуже технічним, але нападник полетів униз по сходах, збиваючи людей з ніг.

Віктор вибіг на вулицю. Кинувся через дорогу. Обернувся назад, чи бува за ним не мчить погоня. І недогледів машину.

Автомобіль встигнув загальмувати, але не Віктор. Ноги відірвались від землі. Тіло розпласталось на капоті. Голова відчула лобове скло. А тоді його скинуло з машини. Асфальт грубо віддав йому. В очах потемніло.

Все, що він бачив — пару армійських берців, що повільно йшли до нього. Підняти погляд вище не було сил.

- Що, добігався, довбаний хакер? — голос був знайомим, але впізнати його не було сил.

Віктор опустив розбиту голову на асфальт. Темрява забирала його...