Душа і міфи
Edelweiss
Безжурні зорі спокійно висять, Далекі, примарні, мов Піраміди. Місяць - наш Сфінкс - не каже проклять, Лиш світить з-за хмар на сірі граніти. Сказати б щасливий - та знову печаль. Сказати б, що вільний - та ж стільки думок! Як євреїв-рабів, мене манить даль. Де ж ТИ, Мойсею!? Де Божий урок? Бунтує душа і прагне кохання, Та тіло, Евкріте, не пустить її. Холодний мій розум давить зітхання, Так ревнощі здавлюють римських богів. І всі ми - Сізіф, в якомусь-то сенсі, - Безглузда робота, безглузде щодня. Наш камінь - важкий, бо камінь на серці. Ти хочеш свободи? - закінчи життя! Та ні! Я ж не прошу стрибнути з даху, На меч, як і Брут, не кидайся. Поглянь на весну в красивих блаватах. Любися із нею! Кохайся! А я ще постою - подивлюсь на небо, На хмарки, що швидко пливуть. Можливо, тоді щось знайду і для себе, А поки - ти йди. В добру путь...
2019-07-28 05:07:05
5
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Серафім
Дуже гарно.
Відповісти
2019-07-28 06:39:46
1
Інші вірші поета
Одна маленька смерть Весняна лихоманка
Інші поети
Alina Mykhalchuk
@Alina_author
Схожі вірші
Всі
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2184
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12411