Душа і міфи

Edelweiss

Безжурні зорі спокійно висять, Далекі, примарні, мов Піраміди. Місяць - наш Сфінкс - не каже проклять, Лиш світить з-за хмар на сірі граніти. Сказати б щасливий - та знову печаль. Сказати б, що вільний - та ж стільки думок! Як євреїв-рабів, мене манить даль. Де ж ТИ, Мойсею!? Де Божий урок? Бунтує душа і прагне кохання, Та тіло, Евкріте, не пустить її. Холодний мій розум давить зітхання, Так ревнощі здавлюють римських богів. І всі ми - Сізіф, в якомусь-то сенсі, - Безглузда робота, безглузде щодня. Наш камінь - важкий, бо камінь на серці. Ти хочеш свободи? - закінчи життя! Та ні! Я ж не прошу стрибнути з даху, На меч, як і Брут, не кидайся. Поглянь на весну в красивих блаватах. Любися із нею! Кохайся! А я ще постою - подивлюсь на небо, На хмарки, що швидко пливуть. Можливо, тоді щось знайду і для себе, А поки - ти йди. В добру путь...

2019-07-28 05:07:05

5

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Серафім

Дуже гарно.

Відповісти

2019-07-28 06:39:46

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11167

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3023