@Erebus
Посилати всесвіт на XYJ
Блог Всі
Моя рідна і така чужа.
Думки вголос, Різне, Особисте
Україна яку я пам'ятаю з дитинства і до юності це не квітучі сади та жовті поля пшениці. Це не вишні з абрикосами в дворі твоїх дідуся і бабусі. Це не краса ранкового сонця що сходить над обрієм. Це не запах літніх вечорів. Ні звичайно це також існує в пам'яті. Десь в її глибині , але все затьмарило спогадами про сірі будинки мого спального району. Спогадами про чорні спортивні костюми і кросівки що за траекторією летять в ніс. Це кров. Це життя в страху котрий диктує зовсім інші правила життя. Життя в стаї шакалів. Життя з ножем в кишені. Життя де ти ідеш на гоп-стоп з такими самими покидьками , а вечір закінчуєш вдихаючи злий дим маріхуани купленої за віджаті гроші. Це райони поділені між собою дітьми років п'ятнадцяти , шістнадцяти і вже тоді вони вчилися воювати за межі своїх вигаданих кордонів. Це поняття , але зовсім не поняття людяності. Де головною мрією було мати чорний пістолет і авто того ж кольору. Це жорстокість , це злість , це ненависть , це реп в навушниках та пачка цигарок на банду. Це пиво на хатах таких задрипаних що жити там не можливо , але пити до нудоти в самий раз. Моя Україна була місцем злісті та бідності. Бідності не скільки матеріальної скільки духовної. Україна де тобі за один вечір випишуть квиток в травматологію а то і в реанімацію , а комусь і на цвинтар. Це навіть не маршрутка , це автобус радянського зразка котрий пофарбували... Так вона змінювалася , і одне покоління змінило інше. А зараз один рік зруйнував все. Повертаючи нас до нового сірого буття. Замість бандитизму в нас війна. Замість кастетів автомати. Замість сірих районів в нас лінія фронту. Але точно можу сказати ненависть і злість буде і далі основною їжею наступних поколінь.
2
2
117
Засинай , щоб знову прокинутися уві сні.
Думки вголос, Питання, Особисте
П'ять років Донбасу - чи став він мені рідним ? - Звичайно ні , але він забрав те що я все життя вважав своїм. І ось я вже не бачу нічого свого в рідному місті. П'ять років і ціле життя від відморозків моєї школи , до ультра націоналізму. Від бажання класти руку на серце і від серця вітати сонце до бажання закривати вуха та очі і не бачити жах фронту. Скільки мені лишилося , скільки я протримаюся і за що я маю триматися ? Все що я маю то добрі часи котрі розвіяв вітер минулого , такі ж добрі мабуть як холодна кава без цукру та примарне майбутнє що наче міраж в пустелі. Згадай все що ти мав і зрозумій що це лише пісок що пройшов скрізь пальці. Життя як талант програвати і втрачати все що маєш. Мідас перетворював все на золото , а я лише можу перетворити на пил. Мідас був царем , а я лише ще одна бактерія в тілі всесвіту. Я закрию очі і подумки візьму свої фарби , я розмалюю своє нове життя жовтим , червоним , зеленим. На моїй картині будуть маки - маки як символ опіуму та забуття в наркотичному маренні. Я закрию очі і в руці моїй відчую пензлик , я торкнуся паперу , я відчую на дотик приємну фактуру і нанесу перший мазок. Мазок з якого намалюю нове життя серед маків і сонця. Серед зелених дерев біля схилу гір. Подалі від вас , подалі від кожного, подалі від самого себе , віт себе що ковтає маковий сік і уві сні засинає. Сподіваюсь годинникова стрілка ще не скоро встане на потрібній подільці і гучний звук будильнику не поверне мене в світ голих дерев , розбитих доріг і змарнованих можливостей , світ зруйнованого життя.
5
1
352
Люблю лопати.
Думки вголос, Різне, Особисте
Поглиблюватися в себе , копати як метафора , копати як даність. Я копаю окопи , але все життя копав яму вглибину себе. Копав не розуміючи що це цвинтар. Що це могила і назад я сам вже не зможу вилізти... Я копав під дощем , я копав в глині і в піску , важкою киркою я розбивав каміння , але продовжував копати. Кажуть цьому є термін - рефлексія. Як гарно звучить - наче ти робиш добру справу. Наче ти пізнаєш свій внутрішній світ , намагаєшся зануритися в океан своєї душі , наче це перескоп що дає можливість зазирнути в найтемніші куточки самого себе , але ні. Ти просто копаєш. Навіть при відсутності лопати ти почнеш загрібати землю руками , вгризатися в неї з однією думкою - "навіщо" ? Навіщо я тоді так сказав , навіщо я так вчинив , навіщо я погодився розірвати зв'язки і підпалив усі мости ? Навіщо я закрився від світу за ширмою гумору та сарказму ? Навіщо я продовжую цей маскарад лицемірства ? Навіщо зраджував і вдавав ніби мене хоч щось хвилює ? Навіщо ховав почуття і імітував їх при повній відсутності ? Навіщо я продовжую копати ? Навіщо я...
2
3
274
Вірші Всі
Програв.
Зрікаюся себе Розбиваю себе на дрібні уламки Я свічадо , я скляна поверхня розсипані по підлозі Я потяг , що вічно в дорозі Я Фортеця в останній облозі Я навіки змучене тіло В середині як болить так і боліло Парафіном , густими краплинами стікало , тьмяним вогником горіло. Боліло і не жило. Чи все що я в пам'яті зберіг Чи все це дійсно колись було ? Брудною водою в каналізацію спливло. По іржавим трубам , до стоків А скільки вже місяців , років ? Скільки ти дивишся одне і те саме кіно , одноманітний фільм ? Ти в полоні трьох старих відьм. Ножиці на готові і нитка натягнута останньої межі. Охороняв свої рубежі. Охороняв і не знав горя. Ти та сама зла доля. ? Охороняв рубежі , а заплутавсь в почуттях мережі. Завжди будь насторожі. Завжди пильнуй , по стінах свого замку впевнено крокуй. Дивись і не підпускай. Дивись і кожного незваного гостя лезом ріж та рубай. Ти помолився , а брами пробиті. Милосердя , пощади - благай. Руки твої то сухі кістки , тіло твоє то шкіра що перетворилася на пісок. Рік за роком , а за кроком крок. Я лежати маю у землі , моє серце розбито , янголи пішли в інші світи. Куди я мав дійти ? Я лежу на землі в останні секунди В останню мить , я один і нікого не буде. Цей світ мене лишить , заховає , забуде. Останній кисень заполонив груди. Я відкрию очі в новому житті - хтось та й розбуде... Помилка диктована надією. Світлою мрією почати спочатку. Змарнілі руки сховали в землю зернятко. А з мого останього конверту зірвали печатку. Там цей лист і ці слова. Іншого життя не бува.
3
7
292
Знаю.
Я знаю Я знаю як це коли тримтять руки Я знаю як це коли твої думки це чорні круки Хто візьме нас з тобою на поруки Випустіть нас цієї буцегарні під заставу Я не хочу бачити , дивитися цю жалюгідну виставу. Онікс в платинову оправу - наші обручки ? Ні то кайдани на твої ніжні ручки. Ні то корона для тих хто вдягати звик онучки. Так я знаю - тобі важко. А ти мого щастя , мого горя пташко. На нашому столі я поставив отрути пляшку. Шукай нам на труну дошку Пий потрошку. Нас не взяли на поруки Не внесли заставу Я побачив виставу Я знаю що ти сяєш Ти світиш Я дивився на тебе яскраву. Ручки в кайданах та на ешафоті. Тіло в гнилих ранах але з короною на голові. Які ж ми тупі. Я пішов і ти за мною. Ми мали струмком до струмка і стати рікою. Ти на ешафоті , а вирок мені - бо ми жили в марноті. Я не зігрівав тебе в турботі Я не зігрівав тебе , а холод обпікав в зимовому гроті. Я не зігрівав то зігріє моє багаття Це Іспанська Інквізиція ? Ні це моя любов до тебе Я знаю ми грішні І слова мої невтішні Рухи ката неспішні Він підпалив скирду Гори моє кохання я зігрію Гори моя любов я теж зітлію.
2
0
255
Ні слова.
Мовчи і не кажи ні слова Наче латинь , наче ще одна мертва мова Оніміння та мутизм Твій егоїзм Мій нарцисцизм Наш спільний паразитизм Мовчи і не кажи ні слова Я чекав цієї розмови Гудки в телефоні , обрив зв'язку Конфлікт з дріб'язку Залий в очі патоку в'язку Але краще мовчи і не кажи ні слова. Тиша серед наших сердець Мовчання вже не початок , але досі не кінець. Звуковий бар'єр І тіло спільного кохання летить в кар'єр. Там тиша і спокій Там світ вже не жорстокий Чи був ти самотній , чи одинокий Втопив я наші розмови в криниці глибокій Тож мовчи. Мовчи і не кажи ні слова Мовчи і закусуй губи На душі кожен з нас лишив заруби. Мовчи і не кажи ні слова А я до колін тобі впаду А я з хриплим криком піду. Мовчи.
4
2
278