Блог
Всі
Моя рідна і така чужа.
Думки вголос, Різне, Особисте
Україна яку я пам'ятаю з дитинства і до юності це не квітучі сади та жовті поля пшениці.
Це не вишні з абрикосами в дворі твоїх дідуся і бабусі.
Це не краса ранкового сонця що сходить над обрієм.
Це не запах літніх вечорів.
Ні звичайно це також існує в пам'яті. Десь в її глибині , але все затьмарило спогадами про сірі будинки мого спального району. Спогадами про чорні спортивні костюми і кросівки що за траекторією летять в ніс. Це кров. Це життя в страху котрий диктує зовсім інші правила життя. Життя в стаї шакалів. Життя з ножем в кишені. Життя де ти ідеш на гоп-стоп з такими самими покидьками , а вечір закінчуєш вдихаючи злий дим маріхуани купленої за віджаті гроші.
Це райони поділені між собою дітьми років п'ятнадцяти , шістнадцяти і вже тоді вони вчилися воювати за межі своїх вигаданих кордонів. Це поняття , але зовсім не поняття людяності.
Де головною мрією було мати чорний пістолет і авто того ж кольору. Це жорстокість , це злість , це ненависть , це реп в навушниках та пачка цигарок на банду. Це пиво на хатах таких задрипаних що жити там не можливо , але пити до нудоти в самий раз.
Моя Україна була місцем злісті та бідності. Бідності не скільки матеріальної скільки духовної.
Україна де тобі за один вечір випишуть квиток в травматологію а то і в реанімацію , а комусь і на цвинтар.
Це навіть не маршрутка , це автобус радянського зразка котрий пофарбували...
Так вона змінювалася , і одне покоління змінило інше. А зараз один рік зруйнував все. Повертаючи нас до нового сірого буття. Замість бандитизму в нас війна. Замість кастетів автомати. Замість сірих районів в нас лінія фронту. Але точно можу сказати ненависть і злість буде і далі основною їжею наступних поколінь.
Засинай , щоб знову прокинутися уві сні.
Думки вголос, Питання, Особисте
П'ять років Донбасу - чи став він мені рідним ? - Звичайно ні , але він забрав те що я все життя вважав своїм.
І ось я вже не бачу нічого свого в рідному місті.
П'ять років і ціле життя від відморозків моєї школи , до ультра націоналізму. Від бажання класти руку на серце і від серця вітати сонце до бажання закривати вуха та очі і не бачити жах фронту.
Скільки мені лишилося , скільки я протримаюся і за що я маю триматися ?
Все що я маю то добрі часи котрі розвіяв вітер минулого , такі ж добрі мабуть як холодна кава без цукру та примарне майбутнє що наче міраж в пустелі.
Згадай все що ти мав і зрозумій що це лише пісок що пройшов скрізь пальці.
Життя як талант програвати і втрачати все що маєш.
Мідас перетворював все на золото , а я лише можу перетворити на пил. Мідас був царем , а я лише ще одна бактерія в тілі всесвіту.
Я закрию очі і подумки візьму свої фарби , я розмалюю своє нове життя жовтим , червоним , зеленим.
На моїй картині будуть маки - маки як символ опіуму та забуття в наркотичному маренні.
Я закрию очі і в руці моїй відчую пензлик , я торкнуся паперу , я відчую на дотик приємну фактуру і нанесу перший мазок.
Мазок з якого намалюю нове життя серед маків і сонця. Серед зелених дерев біля схилу гір.
Подалі від вас , подалі від кожного, подалі від самого себе , віт себе що ковтає маковий сік і уві сні засинає.
Сподіваюсь годинникова стрілка ще не скоро встане на потрібній подільці і гучний звук будильнику не поверне мене в світ голих дерев , розбитих доріг і змарнованих можливостей , світ зруйнованого життя.
Люблю лопати.
Думки вголос, Різне, Особисте
Поглиблюватися в себе , копати як метафора , копати як даність.
Я копаю окопи , але все життя копав яму вглибину себе.
Копав не розуміючи що це цвинтар. Що це могила і назад я сам вже не зможу вилізти...
Я копав під дощем , я копав в глині і в піску , важкою киркою я розбивав каміння , але продовжував копати.
Кажуть цьому є термін - рефлексія.
Як гарно звучить - наче ти робиш добру справу. Наче ти пізнаєш свій внутрішній світ , намагаєшся зануритися в океан своєї душі , наче це перескоп що дає можливість зазирнути в найтемніші куточки самого себе , але ні.
Ти просто копаєш.
Навіть при відсутності лопати ти почнеш загрібати землю руками , вгризатися в неї з однією думкою - "навіщо" ?
Навіщо я тоді так сказав , навіщо я так вчинив , навіщо я погодився розірвати зв'язки і підпалив усі мости ? Навіщо я закрився від світу за ширмою гумору та сарказму ?
Навіщо я продовжую цей маскарад лицемірства ? Навіщо зраджував і вдавав ніби мене хоч щось хвилює ? Навіщо ховав почуття і імітував їх при повній відсутності ?
Навіщо я продовжую копати ?
Навіщо я...
Вірші
Всі
Програв.
Зрікаюся себе
Розбиваю себе на дрібні уламки
Я свічадо , я скляна поверхня розсипані по підлозі
Я потяг , що вічно в дорозі
Я Фортеця в останній облозі
Я навіки змучене тіло
В середині як болить так і боліло
Парафіном , густими краплинами стікало , тьмяним вогником горіло.
Боліло і не жило.
Чи все що я в пам'яті зберіг
Чи все це дійсно колись було ?
Брудною водою в каналізацію спливло.
По іржавим трубам , до стоків
А скільки вже місяців , років ?
Скільки ти дивишся одне і те саме кіно , одноманітний фільм ?
Ти в полоні трьох старих відьм.
Ножиці на готові і нитка натягнута останньої межі.
Охороняв свої рубежі.
Охороняв і не знав горя.
Ти та сама зла доля. ?
Охороняв рубежі , а заплутавсь в почуттях мережі.
Завжди будь насторожі.
Завжди пильнуй , по стінах свого замку впевнено крокуй.
Дивись і не підпускай.
Дивись і кожного незваного гостя лезом ріж та рубай.
Ти помолився , а брами пробиті.
Милосердя , пощади - благай.
Руки твої то сухі кістки , тіло твоє то шкіра що перетворилася на пісок.
Рік за роком , а за кроком крок.
Я лежати маю у землі , моє серце розбито , янголи пішли в інші світи.
Куди я мав дійти ?
Я лежу на землі в останні секунди
В останню мить , я один і нікого не буде.
Цей світ мене лишить , заховає , забуде.
Останній кисень заполонив груди.
Я відкрию очі в новому житті - хтось та й розбуде...
Помилка диктована надією.
Світлою мрією почати спочатку.
Змарнілі руки сховали в землю зернятко.
А з мого останього конверту зірвали печатку.
Там цей лист і ці слова.
Іншого життя не бува.
3
7
231
Знаю.
Я знаю
Я знаю як це коли тримтять руки
Я знаю як це коли твої думки це чорні круки
Хто візьме нас з тобою на поруки
Випустіть нас цієї буцегарні під заставу
Я не хочу бачити , дивитися цю жалюгідну виставу.
Онікс в платинову оправу - наші обручки ?
Ні то кайдани на твої ніжні ручки.
Ні то корона для тих хто вдягати звик онучки.
Так я знаю - тобі важко.
А ти мого щастя , мого горя пташко.
На нашому столі я поставив отрути пляшку.
Шукай нам на труну дошку
Пий потрошку.
Нас не взяли на поруки
Не внесли заставу
Я побачив виставу
Я знаю що ти сяєш
Ти світиш
Я дивився на тебе яскраву.
Ручки в кайданах та на ешафоті.
Тіло в гнилих ранах але з короною на голові.
Які ж ми тупі.
Я пішов і ти за мною.
Ми мали струмком до струмка і стати рікою.
Ти на ешафоті , а вирок мені - бо ми жили в марноті.
Я не зігрівав тебе в турботі
Я не зігрівав тебе , а холод обпікав в зимовому гроті.
Я не зігрівав то зігріє моє багаття
Це Іспанська Інквізиція ?
Ні це моя любов до тебе
Я знаю ми грішні
І слова мої невтішні
Рухи ката неспішні
Він підпалив скирду
Гори моє кохання я зігрію
Гори моя любов я теж зітлію.
2
0
196
Ні слова.
Мовчи і не кажи ні слова
Наче латинь , наче ще одна мертва мова
Оніміння та мутизм
Твій егоїзм
Мій нарцисцизм
Наш спільний паразитизм
Мовчи і не кажи ні слова
Я чекав цієї розмови
Гудки в телефоні , обрив зв'язку
Конфлікт з дріб'язку
Залий в очі патоку в'язку
Але краще мовчи і не кажи ні слова.
Тиша серед наших сердець
Мовчання вже не початок , але досі не кінець.
Звуковий бар'єр
І тіло спільного кохання летить в кар'єр.
Там тиша і спокій
Там світ вже не жорстокий
Чи був ти самотній , чи одинокий
Втопив я наші розмови в криниці глибокій
Тож мовчи.
Мовчи і не кажи ні слова
Мовчи і закусуй губи
На душі кожен з нас лишив заруби.
Мовчи і не кажи ні слова
А я до колін тобі впаду
А я з хриплим криком піду.
Мовчи.
4
2
213
