На справді я...
– Рей... – я знову заплакала, але це були сльози щастя. Я підійшла і обійняла його, Рей обійняв мене у відповідь. Не знаю стільки ми так стояли, але я зрозуміла, що мушу жити!
– Я ніколи не покину тебе. – тихо прошептала я...
– І я ніколи не покину тебе. Особливо зараз. – почула я у відповідь.
Минуло 2 з половиною місяці. Трохи звикла до того, що немає батьків. Почала офіційно зустрічатись з Реєм.
До речі, я пройшла складний шлях перетворення. Тепер я проста смертна. Я більше не Вампір.
Зараз прямую до парку щоб зустрітись з хлопцем. Вірніше я вже на місці.
– Привіт, красуне! – привітався Рей.
– Привітик! Рада тебе бачити. – відповіла я і ми обнялися.
– То хто ж ти на справді?
– На справді я... Проста смертна. Тобто, я – людина. – сказала я, ніжно посміхнувшись.
– Я ніколи не покину тебе. – тихо прошептала я...
– І я ніколи не покину тебе. Особливо зараз. – почула я у відповідь.
Минуло 2 з половиною місяці. Трохи звикла до того, що немає батьків. Почала офіційно зустрічатись з Реєм.
До речі, я пройшла складний шлях перетворення. Тепер я проста смертна. Я більше не Вампір.
Зараз прямую до парку щоб зустрітись з хлопцем. Вірніше я вже на місці.
– Привіт, красуне! – привітався Рей.
– Привітик! Рада тебе бачити. – відповіла я і ми обнялися.
– То хто ж ти на справді?
– На справді я... Проста смертна. Тобто, я – людина. – сказала я, ніжно посміхнувшись.
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(3)
На справді я...
Чудова книга! Захоплююча і невеличка розповідь, дякую за цю історію автору. 😍😍😍
Відповісти
2019-08-01 11:45:24
2
На справді я...
Всмислі, кінець???
Відповісти
2020-09-05 17:21:56
Подобається
На справді я...
Це кінець жаль
Відповісти
2020-09-28 17:56:48
Подобається