Все скінчено
Я не очікувала, що мій день розпочнеться саме так, але вже нічого не змінити.
Ми прийшли на цвинтар. Ходили по будинках, шукаючи тих людей. Я пропонувала розділитись, щоб швидше знайти, але Рей не схотів лишати мене саму. Ну і навіщо він так робить? Чому він думає, що я не справлюсь? Все ж буде добре, я впевнена!!!
Ми зайшли до чергового будинку і...
– "Це вони! Я їх впізнала! Це вони! Вони..!"– Кричала в голові роздираючим криком...
– Щось потрібно? – спитав якийсь чоловік.
Рей сказав, що небезпечно розкривати всі карти, тож ми притворились сиротами.
– Ви мисливці на вампірів. Ми чули, що ви зловили двох вампірів. Що ви з ними зробили?? – спитала я, не знаючи чого чекати. Але сподівалася на краще.
– Пройшло вже чимало часу... Звісно, що ми знищили цю нечисть. А вам що з того, діти? – відповів інший чоловік.
Я з усіх сил стримую сльози, не в силах говорити...
– І правильно зробили! – озвався мій однокласник. – Через них загинули наші батьки. Ця нечисть заслужила на смерть!
Тут нема вже що робити. Ми вирішили вертатись додому. Я ледве не плачу, стримувати сльози стає неможливо... Я падаю на коліна, а по щоках починають котитись гіркі сльози, мов град. Рей присідає біля мене та ніжно обіймає. А я ридаю і не можу спинитись...
–"Це кінець. Все марно. Ну чому? Чому? Чому? Чому? Чому саме так? " – лунає в голові. А потім я зриваюсь на крик – Все скінчено! Це кінець!!!!
Ми прийшли на цвинтар. Ходили по будинках, шукаючи тих людей. Я пропонувала розділитись, щоб швидше знайти, але Рей не схотів лишати мене саму. Ну і навіщо він так робить? Чому він думає, що я не справлюсь? Все ж буде добре, я впевнена!!!
Ми зайшли до чергового будинку і...
– "Це вони! Я їх впізнала! Це вони! Вони..!"– Кричала в голові роздираючим криком...
– Щось потрібно? – спитав якийсь чоловік.
Рей сказав, що небезпечно розкривати всі карти, тож ми притворились сиротами.
– Ви мисливці на вампірів. Ми чули, що ви зловили двох вампірів. Що ви з ними зробили?? – спитала я, не знаючи чого чекати. Але сподівалася на краще.
– Пройшло вже чимало часу... Звісно, що ми знищили цю нечисть. А вам що з того, діти? – відповів інший чоловік.
Я з усіх сил стримую сльози, не в силах говорити...
– І правильно зробили! – озвався мій однокласник. – Через них загинули наші батьки. Ця нечисть заслужила на смерть!
Тут нема вже що робити. Ми вирішили вертатись додому. Я ледве не плачу, стримувати сльози стає неможливо... Я падаю на коліна, а по щоках починають котитись гіркі сльози, мов град. Рей присідає біля мене та ніжно обіймає. А я ридаю і не можу спинитись...
–"Це кінець. Все марно. Ну чому? Чому? Чому? Чому? Чому саме так? " – лунає в голові. А потім я зриваюсь на крик – Все скінчено! Це кінець!!!!
Коментарі