Я сіла на лавочці і спробувала подзвонити тату.  Він не відповідав,  лиш довгі гудки. Потім спробувала подзвонити мамі.  Все марно...  довгі гудки. 

Я сиділа на одинці з собою. Але це було не довго.  До мене підійшов Рей.
– Чому тут сама сидиш? – спитав він.
– Яка тобі різниця? Йди геть! – відповіла я йому.
– Ти завжди така злюка?
– Відчепись! – "Щось сталося з батьками, а я не можу їм допомогти. Ще й цей тип достає!"
– Що з тобою?  Чому ти така зла?
– Йди геть! – я вже не могла стримувати сльози,  і вони  покотились по моїх щоках.  Я очікувала знущання,  але...
Він сів поряд і обійняв мене. Я була шокована, а сльози не зупинялись. Так,  ми з ним однокласники, але я з ним не спілкувалась..  А тут таке...

Коли я трохи заспокоїлась,  він спитав що сталося.  І я розповіла про те,  що мені дзвонив тато,  що він просив не приходити до дому.  І сказала про те,  що вони з мамою не відповідають на дзвінки.
– Я вернусь до дому.  Я маю розібратись в тому,  що сталося. – сказала я.
– Тобі ж казали ні за яких обставин не приходити...– сказав Рей.
– Я...  я всерівно піду.  Раптом їм потрібна моя допомога? Я мушу йти.
– Як знаєш.  Але я йду з тобою.  Не хочу лишати тебе саму.
– Емм.  Не варто. Це ж мої проблеми. Та і,  я в силах з цим розібратись. – На останніх словах я спробувала посміхнутись.
– Я всерівно піду з тобою. Раптом щось станеться?

Ми пішли до мене до дому. В будинку все було розкидано,  перевернуто. Ми пройшлись кімнатами... Пусто.  Ми обійшли весь будинок,  я звала маму й тата,  але нікого не було вдома.  Рей запропонував трохи повчити уроки. Це трохи відволіче мене від поганих думок.  Я зайшла в свою кімнату,  а там на мене чекав сюрприз...  Зовсім не знайомі мені люди! З часником,  хрестами,  святою водою,  осинові коли...
– Довго ж чекати тебе довелося,  Вампіре! – сказав якийсь чоловік.  Здається,  йому 48 років.  Ці люди оточили мене.
– Час розплатитись за всі твої гріхи, монстре, так як і твої батьки!– сказав ще якийсь чоловік.  Років 30 на вигляд.
– Вона не Вампір!  Вампірів не існує! – Втрутився Рей. 
– Помиляєшся,  юначе. Вампіри існують,  і твоя подружка одна із них..  – прошипів  якийсь старикашка. 
– Я не Вампір! Вампірів не існує! Чи ви з місяця звалились!? – спитала я в цих людей.
– Треба тікати.  – сказав Рей,  схвативши  мене за руку.