Знову школа...  І я не можу зосередитись на уроках. Зазвичай я сиджу з Ренатою, та сьогодні вона була відсутня,  тому мені довелось сидіти самій.  Але на 3 уроці,  тобто на англійську,  до мене підсів Рей. І що йому знову треба!? І чому я так до нього відношусь? Зрештою,  він мені вчора допоміг.  Треба спробувати бути добрішою до нього.  Хвилин 15 сиділи мовчки і урок йшов нормально,  але я думала про те,  що ті люди зробили з моїми батьками.
– От Чорт!! – викрикнула я на весь клас, і всі обернулися до мене.
– Вам щось не подобається,  Вероніко? – спитала вчителька.
– Оу...  Все гаразд,  мене все влаштовує...  Пробачте... – Щось пробубоніла я запинаючись. Урок знову продовжився.
– Що сталося?  – пошепки спитав Рей.
– Н-нічого.  Просто...  – так само,  пошепки відповіла я йому.
– Досі переживаєш через те,  що сталося?
– Угу.
– Не переживай. Все налагодиться.  Обов'язково налагодиться. І все буде добре. – заспокоював мене Рей. Навіщо він це робить? Знущається з мене?  Я вже зовсім нічого не розумію!

Уроки скінчились. Мені не було куди йти,  хоча я, могла б піти до брата...  от до нього й піду. Але спершу подзвоню йому,  він може бути не вдома... 

Як я й думала,  він не вдома.  Він ходив до магазину за продуктами.  Сказав,  що я можу до нього прийти і ми разом підем додому.  Це вже краще, адже я не хочу йти сама.

І ось я прийшла до брата.  Він чекав на мене.
– Привіт, Роні!
– Привіт, Арчі!
– Як минув день?
– Як і завжди...  Але, я ніяк не можу перестати думати про те,  що сталося.  Я хвилююся за батьків.
– Я також хвилююся.  Але все буде добре.  Що з ними може статися?
– Мисливці...
– Вони Вампіри. І вони обов'язково щось придумають.  З ними все буде добре!
– Сподіваюсь,  що так і буде. Але,  я теж Вампір...
– Так,  і тому тобі потрібно бути обережною.  Мисливці можуть шукати тебе...  Може, якийсь час краще не будеш ходити до школи?
– Ні.  Я мушу ходити до школи. Не хочу набирати прогули. Вампіри теж повинні навчатись!

Ми розмовляли з Арчі і я не побачила Рея,  який стояв біля нас.  От чорт!

Коли ми прийшли додому,  я розповіла брату про однокласника,  те що він чув розмову.
– Заспокійся,  все буде добре.
– Не буде!  Він знає що я Вампір! Це дуже і дуже погано!!!
– Не переживай ти так...  Щось придумаємо...
– Що ж буде далі!?  Невже... Невже він всім розповість про мене!? Що мені робити?  Все,  я не ходитиму до школи!
– Заспокійся. Може,  він і не розповість нікому.
– Ні,  він точно усім розповість і, вся школа знатиме,  що я Вампір! Катастрофа!  Він не мав знати,  що я Вампір!
– Вероніко,  ти ж сама разів сто,  вже сказала,  що Вампір.
– Я ходяча катастрофа! Ще й в школу доведеться йти.
– Давай зробимо так:  Якщо він хоча б комусь розповість про те,  що ти Вампір – ти більше не ходитимеш до школи. А якщо не розповість,  продовжиш навчання.
– Гаразд. Але,  якщо він розповість,  то я кілька тижнів поживу у світі вампірів.
– Як скажеш,  сестричко.