– Треба тікати. – сказав Рей схвативши мене за руку.

Ми вибігли на подвір'я.  Ці люди погналися за нами. 
Ми бігли вулицями,  де-не-де спиняючись щоб перепочити.  Вони нас наздоганяли.  Я розуміла,  ці люди прийшли по мене. 
– Треба розділитись. І... пробач,  що втягнула тебе в це. – сказала я Рею.
– В тебе завжди таке життя?
– Ні.  Воно було нормальним...  до сьогодні. А тепер розділяймось! – сказала я.  Рей побіг у ліву сторону.  Що ж,  я тоді в праву.  Так і задумувалось.

Я лишилась сам на сам з тими усіма людьми.  Тепер я можу спокійно використати свої сили. Я побігла так швидко,  наскільки могла. Нарешті,  нарешті я від них відірвалась. Я пробігла  вулиць 3 чи 4 за кілька секунд! Я точно від них відірвалась.

Потім я зайшла до брата.  Розповіла йому про все,  що сталося. Він щось шукав в інтернеті,  а потім сказав,  що ті люди – мисливці на вампірів.  Новини не втішні.  Що ж,  мені пощастило,  що ті мисливці були надто дурними.  Свята вода,  хрести,  срібло... Серйозно!? Вони правда думали,  що то діє на вампірів!? Дауш...  Хоча в одному вони праві: осиновий кіл – їм справді можна вбити вампіра, хоча,  що там приховувати?  Кого завгодно можна ним вбити!  Але вампір помирає лише від осинового колу.

Цікаво,  де зараз Рей?  Стоп,  чому я за нього переживаю!?  А зрештою...  це я його втягнула в цю пригоду.  Сподіваюсь він не підозрює мене в тому,  що я вампір. Треба йому зателефонувати. О,  а власне він сам мені вже дзвонить.
– Ало,  привіт. Ти як? – сказав він,  коли я взяла трубку.
– Ало,  привіт. Вже все гаразд. Я відірвалась від них. Зараз у брата. А ти як? – відповіла я.
– Все добре. Я переживав за тебе,  адже вони всі погналися за тобою.
– Я знаю,  і ще тоді знала. Це був мій план.
– Тобто,  ти так і хотіла!?
– Вони всерівно погналися б за мною. Тому,  це був кращий вихід.  Та і..  я не хотіла вплутувати тебе в це...
– Але ж вплутала.
– Пробач...
– Тобі немає за що вибачатись. Зрештою,  я сам вирішив піти з тобою. Доречі,  чому вони назвали тебе Вампіром?
– Ти ж не думаєш,  що вони всерйоз..?
– Можливо. Все ж може бути...
– Вампірів же не існує... Та і доказів їхнього існування немає. 

Ось так ми з ним розмовляли,  а закінчивши розмову я пішла вечеряти.  Ні крові, ні кровозамінників в брата не виявилось. Що ж,  доведеться спробувати їсти людську їжу.  Стоп,  в мене трохи лишалось замінника.  Фух,  я врятована.  Арчі сказав,  що мені не варто вертатися додому в ближчий час.  Там можуть бути мисливці на вампірів. А ще він запропонував пожити в нього,  зрештою,  я його сестра. 

Я його не послухала,  і швидко збігала додому.  Мені треба були кровозамінники. А чим мені харчуватись!? Як і казав брат,  там було кілька мисливців,  але я була обережною,  тому вони мене не помітили.