Що б стало, якби Сара не зустріла Віторі (до книги "З дівок у леді")

Бізельмоній

Як Сара б не світила ясним світлом в житті Торі То точно би депресія його звалила І після череди невдалих місій Його б з почесним співом схоронили Опісля цього здох зі скуки й Ронні І не світила б радістю в Зеорі його рожа І занепав би сиротілим садом їхній рід Зів'яв би і скукожився як та сухая роза Тоді б не знав життя святого Рональд За ним не народився б Ден і Мартін Крістін узагалі б ніде не знали І ссипавсь попелом весь всесвіт десь у марті (Мене змусили)

2018-12-27 20:04:17

15

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Юлія Гаргат

Як завжди шикарно😍😍😍

Відповісти

2018-12-27 20:05:30

1

Ірина Ko

Шедевр❤😻💕

Відповісти

2018-12-27 20:40:48

1

Лео Лея

Треба було цей вірш в книгу вставити👍

Відповісти

2021-03-22 11:30:30

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11980

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

1762