У двері постукали, і міс Еднормал Нейсен, погладжуючи нещасну канарку, яку вона напувала ліками, не відволікаючись від справи, крикнула:
- Зачекайте кілька хвилин, зараз я піду на прийом!
Двері тихо прочинилися, і молодик Лілут Роберт з обережністю запитав:
- Една, можна?
- Ах, це ти, Робі!  Заходь, тут песику однієї дівчинки треба буде зробити щеплення ... - Една радісно посміхнулася другу.  Напоївши пташку ліками, вона зняла гумові рукавички, щоб обійняти друга.  Увійшовши, Робі простяг Едні букет ромашок.
- З днем ​​народження, Една!  – Робі м'яко посміхнувся.
- Ах, це мені?  Роби, дякую!  Я зовсім замоталася і забула про свій день народження ... Люблю тебе!  – Една на радостях обійняла вірного друга.
- Це ще не все, люба.  Я сьогодні знайшов дивовижні речі на горищі, думаю, тобі сподобається мій скромний презент... - і Робі простяг Едні два полотняні мішечки.
- Різдвяні подарунки від містера Тома!  Боже, як це давно було – і не згадати… ми давно не відвідували містера Тома, як він там?  Робі, як я тобі вдячна, що маю тебе!
- Це тому, що я люблю тебе, Една - лагідно посміхнувся Робі.
- Я тебе теж дуже люблю, Робі - і Една міцно обняла друга, сподіваючись, що він не побачить, як по щоці покотилася сльоза.  – До речі, ми з тітонькою святкуватимемо день народження близько шостої вечора, обов'язково приходь, добре?



- Прийду, звичайно, прийду, - засміявся Робі і поцілував Едну в щоку.  Една зніяковіло посміхнулася.
- Ну гаразд, Робі.  У нас ще багато людей з вихованцями у приймальні, потрібно багато зробити…

Надвечір Една, йдучи з роботи, вийшла на поріг ветеринарної клініки і озирнулася довкола.  У небі червоне яблуко-сонце лежало на білій долоні зими, примушуючи небо червоніти у своїй красі.  Несподівано, Една почула тихе нявкання.  Вона побачила стару, картонну коробку біля паркану – мабуть, хтось залишив свого вихованця, хтось, хто став до нього байдужим.  Една поклала ромашки на сніг біля порога, а також свою полотняну сумку і підійшла до коробки, щоб підібрати нещасного і віднести до маленького притулку при ветеринарній клініці.  Вона обережно відкинула полотно, яким була накрита коробка, і зазирнула всередину.  Потім вона також обережно дістала звідти маленьке кошеня.  Він був таким теплим, серед дихання крижаної зими… Щось Едні здалося в ньому знайомим… Очі – очі були чисті й щирі, як небо, на якому тільки спалахнули зірки… «Доброго дня, Душа.  Не все у цьому світі можна пояснити легко та просто.  Нехай це буде чаклунством у твоїй чарівній казці»