Бабусі...
Hanna Mad
Бабуся моя єдина, Найдобріша у світі людина. Сумую за твоїми словами, І щирими люблячими очами. Сумую за кожною зморшкою на обличчі, Твої сережки тобі так личать! При зустрічі пригорну до себе так сильно, І буду дивитись на тебе так довго і пильно. Щоб запам'ятати кожну лінію й зморшки на пальцях, І вигляд тих щік без рум'янця. Мені так тебе мало... Мені тебе справді невистачало! Я так сумувала! Не плач моя мила, Ти будеш щаслива! Все заради тебе моя голубка! Тепер біля тебе я моя любка! Я так сумувала начужбині! За рідною посмішкою її... Бабусю рідненька моя, Тільки не йди. Побудь біля мене ще трішки хоч би... Я так сумувала! Покою не знала, І лиш біля тебе... Спокійніше стало. Присвячується моїй бабусі...
2019-04-21 20:44:31
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Martha Flower
Дуже красивий вірш!
Відповісти
2023-02-22 12:17:23
Подобається
Інші вірші поета
Моё не предсказуемое лето Сила мрії Нікого не бентежить Як доля все переверне Мир
Інші поети
Де Лайт
@fosfadok
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2774
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12405