POVНік.
У автобусі сів біля Гарльстона.
Ми подружилися з хлопцями.
Катарін сіла там же ш де й сиділа, коли ми їхали сюди.
Зранку вона була якоюсь не такою, сумною. Раніше вона радо спілкувалася зі мною, а тепер дивиться, як на зрадника. Чому?
Дір постоянно ліз до неї, а вона гучно сміялася.
Мене переповнювало бажання підійти та вдарити брата.
Ніколи зі мною такого не було.
Що це? Невже я ревную?
Не соже бути, щоб за неділю ця дівчина стала токою важливою для мене. Але це факт.
Мої думки постійно про неї. Я постійно шукаю моменту поговорити з нею, на моїх губах ще досі смак її, таких ніжних та солодких. Моїх.
Мені не хочеться ділитися нею ні з ким.
Розвідники говорять, що народ паралелі Сальса нападуть приблизно через дві неділі. Отже війна точно буде.
Хтось із нас може загинути. Хай це буду я, а не вона.
Я хочу, щоб вона ще не один раз сміялася,не один раз воювала зі своїми братами.
Вкінці кінців! Я хочу, щоб вона була щасливою, тому що кохаю!
Я вже не забивав мізки словами, що кохання не існує.
Воно існує! Я кохаю її!
Це невемовне відчуття не казка!
Мене тягне до неї наче магнітом.
Вона моя і більше нічия!
Та чи кохає вона мене?
Хоча вона ж відповідала на поцілунок на галявинкі.
Може вона просто так?
Та чи цілують когось просто так?
Я геть зовсім запутався.
Ми вийшли з автобуса першими.
Вдихаю свіже повітря в легені.
Підходу до Діра.
-Що між тобою та Кат? - запитую у нього.
-Та ось нравиться вона мені, а я думаю їй теж. Хоча вона не відповідає мені на мої підколи, але я гадаю це спеціально.
-А якщо вона просто дружить з тобою?
-То я зроблю так, щоб покохала. А що у тебе з Лізою. Іра казала ви розійшлися.
-Розійшлися. Вона з якимось чуваком цілувалась.
-От, уже ш! Ну ладно. Ти не розкисай! - сказав та пішов у свою кімнату.
А я й не розкисав.
Тобто мій брат хоче зробити так, щоб Кат його покохала, хоча не має великих намірів, а я маю наміри, але не дію.
Може при зустрічі сказати про почуття? Може я коли скажу, що люблю вона більше буде берегтися на війні та і я теж, тому що мене чекають.
А якщо це не взаємно?
Тоді я не знаю, що робити.
У голові безпорядок.
Думки про Катарін та про нас зводять з розуму.
Був у психолога. Не допоміг.
Зазвичай він уже на п'ятій минуті досягав успіху, переконавши мене, що я не щакохався, але цього разу як море кип' ятити, від цього ні холодно, ні жарко.
Що ж робити?
-Нік, кажу на перед завтра їдемо у замок до Мюлехенів,-повідомила моя сестра Корнелія.
-Гаразд.
Ось і нагода сказати про почуття намалювалась.

Замок Мюлехенів стояв посеред пралісу, що давало перевагу хазяїнам під час війни.
З одної сторони чорний, хмурий та грозний, більш наближений до пралісу. З іншої світлий, ніжний, веселий з великою тереторією між ним та пралісом.
Грає пісня "Human".
Посеред галявини дівчата роду Мюлехен займаються танцями.
Катарін плавно виконувала рухиіз балету хоча пісня енергійна, вона все робила в такт музикі. Від того, як вона танцює мурашки по шкірі. Вона, схоже, любить танцювати.
Пісня закінкилась і всі перестали танцювати.
Дівчата розійшлися по своїх кімнатах.
Нас завели у залу переговорів.
Ось вона нагода.
Я встав та пішов до кімнати Кат.
Хлопці розповідали про кімнату дівчини багато, тут завжди наполовину темно.
Заходжу.
Дівчина стоїть у джинсах та одягає футболку та я встиг побачити чорний бюстгальтер, доволі симпатичний та я гадаю краще без нього.
Підхожу та обіймаю ззаді.
Цілую в шию, вона тихо постонує, а потік розвертається, до мене.
-Нік, що титут робиш? - у янтарних очах багато емоцій.
-Прийшов запитати дещо.
-Питай.
-Тобі подобається Дір?
-Ми з ним друзі.
Ага. Значить не любить.
Підхожу та цілую,одною рукою притягую до себе, а іншою залазю у каштанове волосся. Вона знову постонує та відповідає на поцілунок. Вивчаю кожен міліметр її губ. Такі ніжні, солодкі та теплі. Перериваю поцілунок бо вже час іти.
-Я тебе кохаю. А ти мене? - кажу їй на вухо.
Дівчина здивовано дивиться на мене.
-Дай час подумати, - відповідає та йде з кімнати.
Ну вже краще.
Іду за нею.
Починаються переговори.