-Катаріін, вставай, - говорила мені Моана.
--Не хочу.
-Уже сніданок, - продовжувала блондинка.
-Безрізниці. Я ніколи не снідаю. Я сплю.
Ну, що так важко дати людині виспатись чи що?
Дівчина вийшла з намету і я знову поринула в сон.

Одіяло сповзло з мене. Мене хтось взяв на руки. Я привідкрила очі. Артур.
-Положи де взяв, - наказала я братові.
-Нєа! - відповів він та поставив мене на ноги.
-Що за? - спитала я, а потім побачила, як Гарс виливає на мене воду з відра.
Долі секунд і на мене попала холоднюща вода, а вся одежа промокла.
-Придурки! Я вас всіх повбиваю! - кричала я на хлопців, які заливалися сміхом, а інші здивовано дивилися на нас.
Я розвернулась та пішла до палатки. Ну я вам це приповню.
Я переодягнулась та пішла надвір. Речі викрутила та повішала сушитись.
Фізрук позвав на тренеровку.
-Цей прилад придуманий для пренерування вашого чуття. Це коло до якого підключеді дерев'яні люди, деякі з них можуть завдавати ударів, можуть бути підключені всі, а можуть декілька. Катарін, іди ставай в коло. Твоя задача всіх обезвредити.
Я стала в коло. Машину підключили.
POV Автор
Механізм запущено. Перший дерев' яний чоловік був без зброї. Катарін ліквідувала з ноги. Дівчина вирішила бити лише ногами,руками дівчина захищала обличчя, адже чоловіки зі зброєю били в різних ракурсах.
Дівчина постійно була на крок вперед, ніби знала що зараз буде. Усі чоловіки ліквідовані.
POVКатарін.
Прикольний механізм. Потрібно в діда випросити нам таке поставити.
Щось за жужало. З таким грохотом піднімаються чоловіки. Я обурнулась. До мене уже замахувався дерев'яний чоловік. Я вибила зброю з його руки ногою, а іншою вдарила в те місце де повинен бути живіт.
-Хто включив останнього чоловіка? - запитав фізрук.
Та ніхто не відповів, а я вийшла з кола.
Серце калатає.
Пройшов урок. Всі випробували механізм на собі, але їм ніхто додатково не включав ще одного дерев'яного чоловіка.
Обід. Що ж можна подумати над планом  помсти моїм братам.
Облити. Ні. Сильно легко. Хм.. Придумала! Ну, що ж пацани держіться.
Мені все ж дали виспатись і брати цьому повпливали тому, що знали, що ночью у мене не вийде поспати.
Моє повноліття. Ночью у мене з'явиться іменна зброя у вигляді тату.

Мій прадід забрав мене коли всі спали. Я спускаюся сама в святилище. Що до чого я знаю. В північ з' явиться тату, потрібно сказати слово чи фразу, якою закодую щоб зброя з'являлася у мене в руці.
Наше святилище у фіолетових тонах. Точніше наше святилище один величезний сапфір в якому зроблена кімната.
Північ. Мої лопатки почали пекти.
-Erit verbum meum codice... mortem(Моїм кодовим словом буде... смерть),-сказала я і біль вщух.
Потрібно тепер попробувати визвати зброю.
-Mortem.
В моїх руках було двамеча, леза у них були у два рази менші за звичайні, а рукоятка чорна з срібним малюнком колючої лози на якій було декілька  маленьких роз. Малюнок тоненький та тендітний.
-Mortem.
Мечі зникли. Я піднялася нагору до діда.
-Де татуювання? - поцікавився він.
-На лопатках,-відповіла я йому.
-Покажи, - сказав дід, а я обернулась до нтого спиною.
Він підкотив мою кофту до лопаток.
-Тааак. Мечі. З колючою лозою та розами,-він опустив мою кофту та продовжив розповідати. - Це значить, що це не просто іменні мечі це родові мечі, вони були ще вкогось з нашого роду. Я в архівах пошукаю хто, адже частина енергії передається і це не завжди добре.
Мене вернули в табір, але це ще не кінець.
Я зайшла до намету братів. Дома я взяла спеціальні краски для малювання на тілі.
Ними я намалювала лише сердечки та квіточки, а ось косметикою я зробила мейк, який буде видно ща кілометр,навіть вії приклеїла. Ідеально!
Поставлю будильник.
Всеж я їх обілью, але мейкапові та краскам вода не помішає, вони водостійкі.
Продзвенів будильник.
Я попрослила Моану їх розбудити та розповіла ситуацію.
Хлопці повиходили. Із квіточками на щоках, віями, червоними тінями та помадою. Я вилила на них воду.
-Сук! - крикнув Люд.
Всі хто звернув увагу почали, не сміятись, а ржати, тупо ржать, звісно і я з Моаною теж. Потім я дала їм дзеркалоале перед тим зробила пару фото та селфі.
-Наша мєсть не далеко, - сказав мені Арт, а я лише усміхнулась та добавила:
-Ну тоді я щось, ще краще придумаю, - підморгнула я йому та пішла в намет.
Після обіду у нас відбулось чергове тренерування.
Я вирішила, що після душу піду на галявину.

Білі квіти при денному світлі щн красивіші.
Багато нових фото в Рн. (соціальна мережа).
Чомусь мені начебто чогось не вистачало. Та все ж вони чудові, хоч я й не любдю квіти.

Я думала моє повноліття пройде спокійно, але НІ. Чому? Я спокійно миюсь в душі, а потім розумію, що весь одяг у мене забрали залишили лише рушник.
Ну, що ж. Витерлась, замоталась і йду спокійно ніби так і треба. У хлопців зацікавлені обличчя, а дівчата поділились на два табори :шоковані та з відразою.
Ось мені цікаво,кому?КОМУ захотілось мої речі забрать?
Потім мої брати зробили невеличку вечірку в наметі, в якому ми їмо.
Чомусь мені легче  спілкуватися з хлопцями ніж з дівчатами.
Ми розійшлися десь в годин три ночі. Ну, як розійшлися? Розігнали,тому що завтра тренеруравання.
На моєму ліжку лежала та сама біла квіточка з галявини, а під нею записка в якій писалось:
   "Бажаю тобі щирого кохання"
-Від кого це? - запитала Моана.
Я лише знизала плечима, хоча знала від кого це. Що значать його слова? Чому Нік так написав?.