POVНік.
Її губи були такими ніжними. Мені хочеться ще і ще цілувати їх.
Ця дівчина влетіла в моє життя так неочікувано. Ще тоді коли я не впізнав її у нас в замку.
Вона надиво добре б'ється. Хіба дівчата так можуть? Та нашого викладача не всі хлопці могли перебороти. Як я дізнався від її братів, чудові пацани, вона два роки навчалась у таборі бойових мистецтв. Два роки без канікул лише декілька вихідних в місяць.
Чому Мюлехени вирішили, що вона повинна бути настільки вправною? Хлопців не завжди відправляють на навчання в табори.
Та все ж ця дівчина не лише цим зачепила. Після нашого другого поцілунку я задаю собі питання "Чи кохав я Лізу? Чи були у мене до неї хоч якісь почуття?". У мене до Лізи ніколи не було таких  почуттів, як до Кат.
Можливо це і не кохання, а так лише чергове захоплення. Дуже на це розраховую.
      - Привіт, - сказав я хлопцям, що вже сиділи за столом.
Гарльстон, Людвік, Артур Мюлехени, вони дуже пов'язані між собою та з Катарін. Між ними якийсь дивний зв'язок. Більше ніж родичі.
-Привіт, зять, - сміявся Люд.
Що? Я здивовано подивився на одного з братів.
-Не зважай, - сказав Арт, - Він просто дуже близько до серця спийняв ваш поцілунок з Кат. Сестра наоборот прийняла це як виклик з моєї сторони, тому відчуваю скоро до мене прилетить відповідь.
Несерйозно. Для неї це була гра, як і для мене. А ось другий поцілунок? Він був спонтанним, я сам не очікував, що поцілую її.
- Де всі інші? - запитав я у злопців.
Я ще покищо не побачив нікого кроми цих трьох .
-Частина пішли в ліс, частина в наметах, - відповів Люд.
Я приєднався до гри хлопців. Вони, як я замітив, дуже часто грають в карти, і Катарін теж.
Чому я думаю про те що робить ця дівчина?
Тааак. Так діло не піде. Навіть якщо це почуття. Навіть якщо ті самі. Скоро війна і когось із нас можуть вбити, а так діло не піде.

- Нік, можна тебе на минутку? - запитала у мене Ліза.
Дівчина робила безневинні очки. От с**ка. Якби я не знав, що ти за мразь давно уже б повівся на цей погляд.
-Ні,-коротко і твердо.
-Ну, будьласка.
Вона ж не відчепиться.
Я показав їй в сторону. На її лиці засяяла усмішка. От, кобра.

-Ну? - запитав я у дівчини коли ми зайшли за намет.
Вона подивилася мені в очі, але тепер цей погляд нічого не робив з моїм серцем.
-Пробач Нікусику! Я зробила помилку! - почала торохкотіти дівчина.
-Ні.
Я розвернувся та почав іти. Дівчина постаралася мене розвернутися.
-Це із-за неї? - різко запитала вона. - Із-за Катарін.
Що?
-Ні, - кинув я їй.
Я швидким кроком вийшов із-за намету.
Хм. Невже вона замітила, як ми з Кат зблизились. Невже це так помітно?
Я усміхнувся своїм думкам.
Сполниш солнце вот и лучик(рос. м). Біля хлопців уже сиділа Кат зі своєю подругою Моаною Акайя.

Сьогодні такий собі вихідний, тому ми ще пограли в карти, а потім  розійшлися по наметам.
Ми домовилися з викладачами сьогодні розпалити вогонь, як в перший день.

Всі вже сиділи біля кострови.
-Ну, що Гарс? Співаєш? - запитав викладач у хлопця.
-Еее ні! Цього разу це робить Кат, - сказав хитро хлопець за, що получив злий погляд від дівчини.
Кат вміє співати? Послухаємо.
Дівчина сказала що грвти братові на гітарі.
- Непокорная моя любовь.
Любит не меня уже который год.
Те же стены и цветы ,
Те же люди и стихи,
Те же мысли и слова, вслух.
Люби меня, люби!
Жарким огнем,
Ночью и днем, сердце сжигая.
Люби меня, люби!
Не улетай, не исчезай.
Я умоляю.
Люби меня, люби!
Люби меня, люби!
Люби меня, люби!
Люби меня, люби!
Її слова зализли в саме сердце. Голос визивав мурашки по шкірі. Мюлехени чудово співають.
Дівчина чомусь була сумною.
Далі вечір ми провели під веселі пісні та жарти.
Кат доволі швидко зникла.
Мені хочеться її бачити. Як там не крути я хочу обійняти її. Доторкунутися до її губ своїми.
Здається я закохуюся. Цього не можна допустити. Я знаю чудового психолога, він допоможе забути її.