Вітрила

Юлія Ципляк

Зелені вітрила у синьому морі Ясніли під сонцем, марніли з дощем І, дивлячись в хвилі бурхливі прозорі, То бачили рам’ям себе, то плащем. Зелені вітрила дружили із морем, Вода їм ніколи не каже брехні, У будь-яку скруту говорить: «Поборем! Не дам я тобі загубитись на дні!» Та після штормів безперервних вітрила Звернулись до моря - і наче чужі, Бо більше вони не побачили крила, Лиш ланці, які мов роздерли ножі. ⁃ Агов, море, де ти? Чи бачиш нас? ⁃ Звісно! ⁃ Чому ж ти не вкрило собою тоді? Тепер пошматовані вітром зловісно. Чому не дало заховатись в воді? ⁃ Мине трохи часу, ви станете краще, Повірте мені, що це лихо пройде. Я б вас не залишило на призволяще. Етап цей потрібен, він вас возведе. Проходили дні, протікали і ночі, Вітрила весь час були дуже сумні, Та все ж вони вірили в те, що пророчі Були ті слова, в них немає брехні. Наступної бурі накрило їх море, На низ опустило, до самого дна, І, діри усі залатавши, вже вкотре Воно довело, що їх дружба міцна. Нові паруса виглядали розкішно, Неначе й подряпини в них не було. Тоді повело море вгору неспішно Назад на поверхню незрадне судно. Вітрила, оговтавшись, зиркнули в воду, На мирну, тихеньку блакитную гладь. Вони так чекали на цю нагороду, Але не змогли себе з нею впізнать. У синьому морі вже сині вітрила, Куди ж тепер зникли зелені сади? ⁃ За вірність віддало я вам свої крила, Вони будуть з вами тепер назавжди! 14.02.2022

2022-11-21 14:16:56

Інші вірші поета

Людина - ? Нарешті --- •••- • •-• Твердь

Інші поети

Світлана Іщук

@LanaIshch

Ася Громова

@asii

Lacey Nicole

@lacey_nicole

Схожі вірші

Всі

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

1527

Недоречне (UA)

Ай

жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?

1930