Додому
Скоро повернусь назад додому,
До пшениці рідного колосся.
Скину біль, страшенно люту втому,
Розпущу знесилене волосся.
Доторкнусь до рідних мені стін,
До землі обличчям притулюся.
Може хтось, не вставши і з колін,
Спить під нею: «Ні, я не боюся!»
Повернусь під небо без хмарок,
Без яскравих спалахів і шуму.
Серце залишу тут без дірок,
Без поранень, гніву та без суму.
Зазирну в спустошену весну.
Де вона? Ніхто цього не знає.
Лютий як ішов, то на війну
Взяв її з собою й не вертає.
Не вертає усмішок дітей,
Він забрав усе, що ми всі мали,
Незліченних крім страшних смертей
Або тіл, що в вогнищі палали.
Віднайду покинутим свій край,
Знов побачу друзів і родину.
Мов ключі летять пташиних зграй
Люди, кожен у свою хатину.
Повернусь колись назад додому,
До полів, де соняшників море,
Де, схилившись повністю додолу,
Плачуть верби в озеро прозоре.
Плачуть люди в радісних обіймах,
Їх серця злились в одне живе
З тими навіть, спав хто в домовинах,
А тепер майбутнє в нас нове!
11.05.2022
2022-11-21 14:20:48
1
0