Сповідь почуттів
Що ти, моє сонце, чи ти спиш,
Чи згадуєш про когось серед ночі?
І чому ти постійно мовчиш?
Про почуття говорити не хочеш?
Не бійся, я - німий.
Шо знаю я, те знає лиш могила.
І скільки б я на тебе не був злий,
Не розповім твої секрети, моя мила.
Твоє слово для мене - ангела пір'я,
І до тебе свої промовляю молитви,
Словами на небі ти пишеш сузір'я,
І ними освітлюєш темнії битви.
Розум і серце - головні вороги,
Ніколи вони разом не будуть.
Та як подивишсь без них навкруги,
То зрозумієш: лиш вони тут боги.
Для мене ж існує одна лиш соната:
Твоїх слів прекрасний потік,
Що готовий слухати я хоч і вік,
І серця відкритая від щастя брама.
2018-12-29 22:35:14
7
2