ВІД СЕБЕ ВТЕКТИ НЕ МОЖНА
Там, де возродиться фенікс із сірого попелу,
Від звичайного недопалку, кинутого десь біля калюжі,
Ти усміхнешся й повернеш назад зопалу,
Зникне твоя байдужість.
Там, де місиво людських ніг топтатиме квіти
І колючки троянд застрягатимуть у підошвах їхнього взуття
Ти зрозумієш нарешті, що від болю можна здуріти,
Відчуєш смак життя.
Там, де на цілу вулицю лунатиме гучний вибух
Від повітряної кульки, що хотіла злетіти вище
Ти усвідомиш, що із суспільства вибув,
А найстрашніший гуркіт - гуркіт тиші.
Там, де серед багна лежить забута совість
Збереглися відбитки може й твоїх черевиків
Ти побачиш, що краще іти в невідомість
Ніж залишатись безликим.
У якомусь забутому, покинутому будинку
Ти кулаками гамселитимеш порослу мохом цеглу
В голові ніяк не складеться докупи картинка,
Що щастя ламає ребра.
Там, де краплі дощу омиватимуть брудні вікна
І сірою ставатиме просто краплинка кожна
Ти побачиш нарешті, що істина вічна,
Від себе втекти не можна.
2019-02-20 05:00:45
1
0