ВІД СЕБЕ ВТЕКТИ НЕ МОЖНА

Кароліна Дар

Там, де возродиться фенікс із сірого попелу, Від звичайного недопалку, кинутого десь біля калюжі, Ти усміхнешся й повернеш назад зопалу, Зникне твоя байдужість. Там, де місиво людських ніг топтатиме квіти І колючки троянд застрягатимуть у підошвах їхнього взуття Ти зрозумієш нарешті, що від болю можна здуріти, Відчуєш смак життя. Там, де на цілу вулицю лунатиме гучний вибух Від повітряної кульки, що хотіла злетіти вище Ти усвідомиш, що із суспільства вибув, А найстрашніший гуркіт - гуркіт тиші. Там, де серед багна лежить забута совість Збереглися відбитки може й твоїх черевиків Ти побачиш, що краще іти в невідомість Ніж залишатись безликим. У якомусь забутому, покинутому будинку Ти кулаками гамселитимеш порослу мохом цеглу В голові ніяк не складеться докупи картинка, Що щастя ламає ребра. Там, де краплі дощу омиватимуть брудні вікна І сірою ставатиме просто краплинка кожна Ти побачиш нарешті, що істина вічна, Від себе втекти не можна.

2019-02-20 05:00:45

1

0

Схожі вірші

Всі

" Вздох неба "

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶

39

4

2340

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11407