ВІД СЕБЕ ВТЕКТИ НЕ МОЖНА
Кароліна Дар
Там, де возродиться фенікс із сірого попелу, Від звичайного недопалку, кинутого десь біля калюжі, Ти усміхнешся й повернеш назад зопалу, Зникне твоя байдужість. Там, де місиво людських ніг топтатиме квіти І колючки троянд застрягатимуть у підошвах їхнього взуття Ти зрозумієш нарешті, що від болю можна здуріти, Відчуєш смак життя. Там, де на цілу вулицю лунатиме гучний вибух Від повітряної кульки, що хотіла злетіти вище Ти усвідомиш, що із суспільства вибув, А найстрашніший гуркіт - гуркіт тиші. Там, де серед багна лежить забута совість Збереглися відбитки може й твоїх черевиків Ти побачиш, що краще іти в невідомість Ніж залишатись безликим. У якомусь забутому, покинутому будинку Ти кулаками гамселитимеш порослу мохом цеглу В голові ніяк не складеться докупи картинка, Що щастя ламає ребра. Там, де краплі дощу омиватимуть брудні вікна І сірою ставатиме просто краплинка кожна Ти побачиш нарешті, що істина вічна, Від себе втекти не можна.
2019-02-20 05:00:45
1
0
Інші вірші поета
Білий птах Тому, хто перед сном читає вірші Залежність Загублене щастя
Інші поети
Схожі вірші
Всі
"Я буду помнить"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
43
7
2896
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13200