Скажи...

Кароліна Дар

Я вже не поруч, так життя розставило І смуток тихо здавлює, мов обручем, Я лиш спитаю, хоч порушу правило Скажи, мій друже, а тобі не боляче?... Нема образ, забула все давно уже, Ти, мабуть, знову в натовпі крокуєш сам У тому світі, де усе таке чуже, Скажи лиш, друже, а тобі не важко там?... Мине ще час й свідомість всю покриє сніг, Будь обережний там серед своїх боїв, В моїх думках, мій друже, ти всіх переміг, Лише скажи ти не голодний, ти поїв?... Тут вітряно, у листі все осінньому, Захоплює в свої обійми голову, А ти десь там, у небокраї синьому, Скажи, мій друже, а тобі не холодно?... Засвітить сонце радісно-оманливе, Віддасть усе холодним крижаним дощам, Блокнот сміється лагідно-образливо, Скажи, мій друже, а тобі хоч добре там? Нехай зігріють в далині тебе вірші, Я надішлю привіт лиш ніжно-сонячний, Сюди вкладаю ще частиночку душі, Скажи ти хоч щось згадуєш, не боляче?.. Останні я зроблю ще рухи ручкою, Вкладу сюди іще лише одне слівце І раптом думка стрімко стала рвучкою, Скажи, мій друже, ти хоча б читаєш це?...

2018-12-27 08:55:53

Інші вірші поета

Небо впало на голову... Загублене щастя Роздоріжжя Не зникає ніколи любов

Інші поети

Jailin Derozen

@Jailin

Nespassion

@Nespassion

Ruslan Korzh

@Ruslan_Korzh

Схожі вірші

Всі

Не скажу "люблю"

Asteriya

Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.

6296

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12187