Загублене щастя
Я ще відчуваю той дотик твоєї руки,
Слова, наче кістка, застрягли в моєму горлі,
А фрази летять, та не ті, не мої й якісь кволі
Я подумки пишу до віршів потрібні рядки.
А річка під нами невтомно і гучно шумить
І балки моста, що із часом покрились іржою
Ти вибач мене, та не зможу я бути такою,
Яку ти, напевно, хотів би собі сотворить.
Вже потяг над нами летить по стареньких рейках,
Я хочу сховатись від пильного слова контролю,
Ти міцно тримаєш над нами мою парасолю
Поїдем назад: я - енергія, я - батарейка.
Незручна дорога та ще під ногами калюжі,
Ми більш не спиняємось, крутимо швидко педалі,
Бо їхати нам необхідно далеко й ще далі
У дощовику моє серце чомусь нездужа.
Я ще пам'ятаю, мій друже, той радісний день
Як плакало небо, для нас це не є перепона
І мокрі до нитки вкладаємо свої закони
Й загублене щастя з твоїх визирало кишень...
2018-12-27 08:59:08
7
0