Лісова ідилія
І джміль, що голосно гуде над лукою, І дуб, який розкинув в небо віти, І лось, який на водопій іде прилукою, Усі вони - друзки тривимірного світу. Ялина, що від вітра гнеться подиху, Зозуля, що кує на гілці клена молодого, І комарі, що не дають нікому продиху, Усі вони - частини простору одного. Кульбаба жовта, що розквітла зранку, Бурий ведмідь, який до меду ласий, Старий лісник, що люльку запалив на ґанку, Усі вони - живуть в одному часі.
2020-12-13 07:53:22
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Andrii Katiuzhynskyi
Можливо, але обіцяти не буду, якщо вважати поета художником слова, то це такий собі пейзаж, але, якщо згадати Моне - батька сучасного імпресіонізму, то він пів життя малював свій сад і ставок з лататтям, так що хто зна, ліс можна описати багатьма способами!
Відповісти
2020-12-13 08:01:41
Подобається
Схожі вірші
Всі
Пора нахлынувших надежд
Устаю сегодня рано Без кошмаров и тревог, День начну без одеяла Улыбаясь небу полных облоков Обниму своего друга , Что на подоконнике взгруснул , Прошептав ,что скоро лето дружно , Обязательно к нам в гости сможет заглянуть. С ним и множество событий Впереди ждёт только смех , Разве можно одним мигом Передать всю радость от поры нахлынувших надежд.
47
11
2903
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
3116