Мрії дитинства
Себе маленьким хлопцем пам'ятаю: Зелені луки, на траві роса, Лежу - розкинув руки - подумки літаю І мрію, роздивлючись безмежні небеса. Що ж видивлявся я в просторах голубіні: Можливо, вабив швидких літаків політ, А може - істини дитячі відкривав глибинні Чи мріяв про якійсь казковий світ? Що бачив у казках дитинства - не згадаю, Та чомсь дитинство саме вабить нас; Що ж я шукав далеко там за небокраєм, Можливо те, що не знайшов малий Тарас? Хто ж зараз я: шукач пригод чи мрійник, Чи просто прагну до світів потрапить кращих? Та тільки час фантазію спинить чи спінить, І доведе: людина я або ледащо.
2020-10-21 04:51:17
1
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую за комент, виправив.
Відповісти
2020-10-22 06:52:57
Подобається
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3657
Мої слова
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
84
0
3899