Мрії дитинства
Себе маленьким хлопцем пам'ятаю: Зелені луки, на траві роса, Лежу - розкинув руки - подумки літаю І мрію, роздивлючись безмежні небеса. Що ж видивлявся я в просторах голубіні: Можливо, вабив швидких літаків політ, А може - істини дитячі відкривав глибинні Чи мріяв про якійсь казковий світ? Що бачив у казках дитинства - не згадаю, Та чомсь дитинство саме вабить нас; Що ж я шукав далеко там за небокраєм, Можливо те, що не знайшов малий Тарас? Хто ж зараз я: шукач пригод чи мрійник, Чи просто прагну до світів потрапить кращих? Та тільки час фантазію спинить чи спінить, І доведе: людина я або ледащо.
2020-10-21 04:51:17
1
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую за комент, виправив.
Відповісти
2020-10-22 06:52:57
Подобається
Схожі вірші
Всі
Темнота теней ночи ...
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
1746
Мої слова
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4179