Нас розділяє відстань поїздами...
Andrii Katiuzhynskyi
Нас розділяє відстань поїздами, Мені до тебе невідомий шлях, І плаче небо білими сльозами, Втопивши моє горе у снігах. Все тяжко наболіле і несказане Прочтеш у невідправлених листах; Моє життя, із відстанню пов'язане, Мина в дорозі, мов кочівний птах. Розлуки віхола незванная Сліди любові встигла замести, І дотліває у пітьмі туманній Слабкий вогонь надії-самоти. Всьому бува свій час на світі - Тож бережіть, що можна зберегти; Коли серця розділені-розбиті, Любові не з'єднати, не сплести.
2020-09-16 04:41:49
3
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Nadine Tikhonovitch
Як це чуттєво... Як торкає душу!
Відповісти
2020-09-16 15:02:53
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
Дуже дякую за відгук, вірш дійсно був написаний під враженням від нерозділеного кохання, хтось з великих сказав, що найкраще народжується з болю, прикро, але він до біса правий
Відповісти
2020-09-16 15:07:18
Подобається
Інші вірші поета
Весняний етюд Пісня весни Коли затиснений у чотирьох стінах То добре, що твій дім є чаша повна
Інші поети
Luna
@Moon_Luna_
Lg Ibarra
@TheLanguishedGal
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1775
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1999