Настрій мажор
Andrii Katiuzhynskyi
Високо в небо птах майнув І дотліває сніг торішній; Ніколи вже не буду я таким як був, В житті моїм настала віха інша. Як навесні рожевим сакура цвіте, Як зелен лист весною древо укриває, Так пагін новий в серці у моїм росте- Гризота більше душу не вбиває. На все дивлюсь я поглядом новим, Мене життя нове і нова доля стрітять... Розсіюється хмар кудлатих дим І жовте сонце грає у зеніті.
2020-11-04 08:01:05
3
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Вікторія Тодавчич
Дуже гарний вірш 😍
Відповісти
2020-11-04 14:23:57
1
Andrii Katiuzhynskyi
@Вікторія Тодавчич Дуже дякую за оцінку!
Відповісти
2020-11-04 14:25:11
1
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую!
Відповісти
2020-11-06 20:21:04
Подобається
Інші вірші поета
Зимовий вечір наодинці Про витривалість Ошигамі Останній день золотошукача
Інші поети
Лео Лея
@lesya_yurp
AnnaKris
@AnnaKris
Схожі вірші
Всі
Темнота теней ночи ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
1746
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11484