Роздум над фатумом
Andrii Katiuzhynskyi
(18+)
Час все розставив по своїх місцях: Комусь вінець подарував, несучи на руках, Когось у слави променях скупав лиш на хвилину, Когось назавжди вплутав у забвіння павутину. Вчорашні колоси на глиняних ногах- За ними вітер нині розмітає прах; А найслабкіші у минулому билини Сьогодні найвідчутніші приносять людству зміни. Мінлива, як і все фортуна-доля, І кожен грає з нас відведені нам ролі; Ми наче ті планети на орбітах - Все крутимось, а стан речей не можемо змінити. Гординя - найстрашніший в світі гріх, Безпомічність одних у інших викликає сміх: Та чи могутній стовбур, ти, чи колосок, Чи не затопче тебе часу чобіт у пісок?
2020-10-09 05:16:20
5
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Andrii Katiuzhynskyi
Ну, Ви ж знаєте, який я буваю неуважний, мабуть, натиснув не те, що треба
Відповісти
2020-10-13 10:13:26
Подобається
Інші вірші поета
Один ранок зі шкільного життя Шотландський пейзаж Гіперборейці Зима свою явила першу силу
Інші поети
Jasmine
@JasmineSalvatore
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
12370
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4841