Роздум над фатумом
Andrii Katiuzhynskyi
(18+)
Час все розставив по своїх місцях: Комусь вінець подарував, несучи на руках, Когось у слави променях скупав лиш на хвилину, Когось назавжди вплутав у забвіння павутину. Вчорашні колоси на глиняних ногах- За ними вітер нині розмітає прах; А найслабкіші у минулому билини Сьогодні найвідчутніші приносять людству зміни. Мінлива, як і все фортуна-доля, І кожен грає з нас відведені нам ролі; Ми наче ті планети на орбітах - Все крутимось, а стан речей не можемо змінити. Гординя - найстрашніший в світі гріх, Безпомічність одних у інших викликає сміх: Та чи могутній стовбур, ти, чи колосок, Чи не затопче тебе часу чобіт у пісок?
2020-10-09 05:16:20
5
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Andrii Katiuzhynskyi
Ну, Ви ж знаєте, який я буваю неуважний, мабуть, натиснув не те, що треба
Відповісти
2020-10-13 10:13:26
Подобається
Інші вірші поета
Храм забвіння Розповідь дощу Людина в чорному Вечір навесні
Інші поети
Marry Dead
@marry_dead
Схожі вірші
Всі
Сумую без тебе
Вікторія Тодавчич
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
53
39
2270
Тарантела (Вибір Редакції)
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
8917