В житті моменти є: коли ми на розпутті
Andrii Katiuzhynskyi
В житті моменти є: коли ми на розпутті, І невідомо - хто наш провідник, Коли піддаємось вселенській смуті, І не рятують віра й Книга книг. Коли витоки істини нам недосяжні, Коли душа не прагне мати крил; А сумніви її гризуть судом присяжних, Під ніж кладуть - на хірургічний стіл. Завжди дійти нам хочеться до суті, Всі суперечності назавжди одмести, Знайти цивілізації забуті, Знання макрокосмічне обрести. Хай людство радує новий світанок, І хай не буде швидкоплинним час; Коли нас вкриє вічності серпанок- Творця лиш велич обігріє нас.
2020-09-12 04:43:12
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую, мені дуже приємно
Відповісти
2020-09-22 10:41:20
Подобається
Інші вірші поета
Прихід весни Мисливець-час Капризи осені Самотній вовк
Інші поети
EightNoAme
@EightNoAme
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11168
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
84
0
3849