Спогад
Тихий шепіт. Пронизливий холод.
В сердці досі ще тліє надії
вогонь.
Там, у вистрілах зарево тоне,
Там водномить ламаються тисячі доль.
Стугонить тихо серце у грудях...
Світ холодних зірок осяває мій шлях.
Фотокартка в руках... Не забуду
Рідний дім, що щоночі я бачу у снах.
Пил і попіл під ноги лягають.
Там, за лісом цвіте заповітна межа,
Але клени і ясени знають :
Нашим потом і кров'ю омита вона.
Загриміли, рвучися, снаряди...
У громах потонув, захлинаючись, гай.
Тут поліг я, під пострілів градом.
Не вернуся додому.
Цілую.
Прощай...
2018-05-08 20:27:25
11
1