Спостерігач
От би мати мені шість крил,
Наче серафим.
Не губитись у дощ
І густий цигарковий дим
Не вдихати. Не мліти безсонням
Денно і нощно.
І життєву науку
Здати хоча б заочно.
Не шаліти від слів твоїх,
Ціанідно-солодких.
Розуміти: для тебе гріх -
То не більше, ніж подих.
Від насмішок людських
Захищатись хисткою святістю.
Гострий в грудях біль
Називати щемкою радістю.
Я б ті крила назвала
Ілюзії, Мить і Море,
І Відверте бажання
Руками звернути гори,
Сон і Вічність. І в просторі
Поміж мільйонів Всесвітів,
Я б змогла тоді без заторів
Маршрут накреслити.
Та не маю я крил...
Не судилося в цій історії.
І ,забувши про сон ,
Чорну каву ковтаю знову я.
Вона чорна, як Ніч і Смерть,
А може - як Вічність.
Люди топлять у ній свій страх
І свою критичність.
І завершеннь тяжкий ефір
Просотавсь крізь віконниці,
Щоб побачити, як уночі
Нездійсненному моляться.
2018-04-21 15:20:35
9
4