Ти
Твої втомлені очі і звиті судинами руки.
І тонкі, безкінечно усміхнені, ніжні вуста.
Тихий голос, що часом міниться потужністю звуку,
І валами морськими над інших людей вироста.
В твоїм погляді іскри зірок, що згорали ночами
Наче місячний камінь, зорить у них вічна жага.
І волосся, скуйовджене сонцем і вмите дощами,
На тривоги чола неслухняним промінням ляга.
Знаю ти не боявся ніколи іти проти вітру,
Ти за серцем своїм полум'яним звертав в манівці.
І слідами щасливих між моху й пахучого мирту
Ти ішов ген за обрій повз мури, воїв і сліпців.
Не пристало поетові марить одним силуетом,
Та що вдію, як пам'ять отруту пустила у кров?
Як молитву, рядки я повторюю тихо і вперто :
Ти - безсоння. Ти - вірші. Ти - вічність. Ти - мить. Ти - любов.
22.01.2019
18
3