Dark light
Kristin
Я бачу світло, хоч темним воно є, І навіть тінь світлішою здається... Це світло стало частиною душі, воно моє! Чорне й, навряд чи, вже вернеться  Той перший стан, коли була мала, Коли ще біле світло серце огортало, Але все змінилось, змінилась я  Й темне світло в душу мою гнилу попало... Часом боюся самотності й біди, Яку накликає на мене світло, Світло темне - це знак недоброти, І на душі уже не так привітно. Чи зможе раз хоча б пробитись Той промінь білий ще туди?   Чи ще в душі хоч раз розквітнуть  Почуття любові, віри й доброти? Не знаю, що буде далі й як Впливатиме та темнота на мене... Чи втрачу я в душі своїй маяк – Останній промінь, надію ще для себе? Чи зможу ще змінити все і йти, Вперед ступати й бути білим світлом, Символом доброти й краси, Хоч як би воно мені та й не боліло? Боюсь пропасти я на віки  У тій темноті страшній, Щоб відкриваючи повіки  Я назавжди залишилася в ній...
2021-03-24 11:29:58
1
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Kristin
дякую! Не помітила...
Відповісти
2021-03-24 12:16:59
Подобається
Інші вірші поета
Шлях Фенікс Вміти палати Герої не вмирають!
Інші поети
Vorozhka
@Vorozhka
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
تُومِي.
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
3515
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12547