Слово

Kristin

Береш листка шматочок І пишеш поки думка жива, Поки слова не збились в куточок Й не почала боліть голова... Ти наносиш чорнило пристрасно Так, що аж кров у жилах кипить! І гукаєш, як це все прекрасно– Рідне слово на папері любить! Ти не знаєш більшого щастя, Як писати вірші про любов... Ці слова звучать, наче закляття Й промовляєш їх знов і знов! Не забудь зупинитися вчасно, Щоб слова не зробили біди, Щоб усі почувались прекрасно, Коли читали усі ці вірші. Слово й інколи може поранить.. Воно гостріше, як будь-який меч, Та всім ранам від слова зарадить– Любов, що збереже від колотнеч.

2021-02-27 07:47:36

Інші вірші поета

І знов звертаюсь до паперу... Герої не вмирають! Dark light Pain

Інші поети

Maria

@maybe_baby

Artyom Verson

@artymm

Элизабет Тейлор

@anastasiya_derechey

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

3167

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12057