Хоч ти не жива і не жила ніколи
Така прекрасна і сумна, Вічно в клопоті, вічно не одна. Тебе в житті я так шукав, Часто на шлях не той втрапляв, Але ніколи не спинявся. Бо хотів тебе побачити, торкнути, Боліли серце й трохи руки Так, зустрічав інших, схожих В ролі випадкових перехожих. Іноді, звісно, лишались Але незабаром усі розбігались. Такі гарні й такі сумні, Такі з плоті й живі. Ти ж не жива і не жила ніколи, Проте пережила війни й голодомори. Про тебе співали, співають і досі Люди нові й ті, що виросли в просі. Для кожного, ти, як наче, своя. Комусь нагадуєш сріблястого, з рогом коня, Комусь у снах строката й руда, Тому на яву світла й бліда, Іншому, ти як картина без полотна. У мене ж, ти дівчина, гарна й сумна Кожного разу різної форми В прозі, віршами чи почуттями... Іноді хтось жене тебе в рамки, Примушує грати роль бранки. Я ж не тримаю, йдеш – відпускаю, Потім шукаю – сильно страждаю, Знаходжу – пишу Хочу, не мушу... Я тобою живу, зустрівши відколи, Хоч ти не жива і не жила ніколи.
2020-05-05 15:48:08
8
0
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1047
"Письмо ушедших дней"
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
44
21
1732