Хоч ти не жива і не жила ніколи
Така прекрасна і сумна,
Вічно в клопоті, вічно не одна.
Тебе в житті я так шукав,
Часто на шлях не той втрапляв,
Але ніколи не спинявся.
Бо хотів тебе побачити, торкнути,
Боліли серце й трохи руки
Так, зустрічав інших, схожих
В ролі випадкових перехожих.
Іноді, звісно, лишались
Але незабаром усі розбігались.
Такі гарні й такі сумні,
Такі з плоті й живі.
Ти ж не жива і не жила ніколи,
Проте пережила війни й голодомори.
Про тебе співали, співають і досі
Люди нові й ті, що виросли в просі.
Для кожного, ти, як наче, своя.
Комусь нагадуєш сріблястого, з рогом коня,
Комусь у снах строката й руда,
Тому на яву світла й бліда,
Іншому, ти як картина без полотна.
У мене ж, ти дівчина, гарна й сумна
Кожного разу різної форми
В прозі, віршами чи почуттями...
Іноді хтось жене тебе в рамки,
Примушує грати роль бранки.
Я ж не тримаю, йдеш – відпускаю,
Потім шукаю – сильно страждаю,
Знаходжу – пишу
Хочу, не мушу...
Я тобою живу, зустрівши відколи,
Хоч ти не жива і не жила ніколи.
2020-05-05 15:48:08
8
0