Нове звучання або роздумки
Люди забудуть мене
За нікчемну хвилину лише.
Хтось зараз пише,
І це мабуть добре, але
(Ох завжди це – але).
Іноді я сумую за вчора –
В пам'яті ніби чорна діра,
Що поглине пів ясного неба,
Пів темного барва.
Й болить дурна голова
(На щастя, чи на жаль).
Люди говорять, що я
Чиясь таємна фантазія,
А за спиною:"це все дурня"
І в чомусь вони мабуть праві,
Та нехочу вірити в думки свої злі.
Буду вірити добрій брехні.
Так хочу, щоб сьогодні
Тривало до ночі
Полярної, зірки, ведмедиці.
О кроваве вино,
Що наснаги дало
Та нема тут його
(На щастя чи на жаль).
Хочу,
Щоб завтра і не настало
Мені всього мало
І навіть сузір'я не впало
Мені в долоні, не зацвіло
Як моє зламане крило
(Як моє замилине око),
Бо
Ніколи нікому нікого не жаль,
Сміється в лице та печаль
Яка віднесе мене в даль.
Але я тихо п'ю чай
Який говорить:"забувай".
І я забуду, але
Знов, це кляте "але"
Життя нажаль не вічне,
А може на щастя все таки це...
Брудні, як пил люди,
"Сміючись" в нікуди,
Пронзаючи мене ножем в груди,
До чистих думок привели,
Неначе так і хотіли.
Тому,
Не хочу нікого ніколи
Довести, щоб сльози текли.
Всі й так до нитки промокли
Через свої смішні помилки
Краще їх я пожалію,
І печаль чаєм розвію,
Хоч і забудуть мене як повію...
2020-03-30 20:09:38
6
0