Люди чи звірі?
Кузаня
Скажи мені, друже, як низько ми впали? Про серце забувши тваринами стали... І всі ті інстинкти прийняв до душі, Людські почуття нам стали чужі... Кохати? Навіщо? А можна лиш спати... Людину, як річ, а не як живу мати, Палити і пити, спати... Кохати? Якщо не такий тихо сісти... Чекати? Обираєм людей не за душу, а гроші, І увесь оцей гріх ми несем в своїй ноші... Краса тільки зовні, всередині чорні, Гнилі і слабкі, до схожих долоні... Та тільки чомусь кожен раз під дощем, Ми згадуєм душу, палаєм вогнем, Навіщо тоді ми її заховали? Кохали, любили і звірами стали... Я бачив їх серце, вони його мають, Під зоря́ми сльоза́ми на подушку сяють... У день тільки звірі, забувши про душу, Я теж прикидатись твариною мушу... Скажи мені, друже, як низько ми впали? Чужими серцями не любляче грали, І мали ми душу, ночами не спали, А вдень ніби знову тваринами стали...
2019-09-25 11:49:43
6
0
Інші вірші поета
Харакірі Аж до поки Неволя зі скла Зелень
Інші поети
Lelyana_ art
@Lelyana_art
Hnin Aung
@HninAung913
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Ай
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
4380
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11524