Люди чи звірі?
Скажи мені, друже, як низько ми впали?
Про серце забувши тваринами стали...
І всі ті інстинкти прийняв до душі,
Людські почуття нам стали чужі...
Кохати? Навіщо? А можна лиш спати...
Людину, як річ, а не як живу мати,
Палити і пити, спати... Кохати?
Якщо не такий тихо сісти... Чекати?
Обираєм людей не за душу, а гроші,
І увесь оцей гріх ми несем в своїй ноші...
Краса тільки зовні, всередині чорні,
Гнилі і слабкі, до схожих долоні...
Та тільки чомусь кожен раз під дощем,
Ми згадуєм душу, палаєм вогнем,
Навіщо тоді ми її заховали?
Кохали, любили і звірами стали...
Я бачив їх серце, вони його мають,
Під зоря́ми сльоза́ми на подушку сяють...
У день тільки звірі, забувши про душу,
Я теж прикидатись твариною мушу...
Скажи мені, друже, як низько ми впали?
Чужими серцями не любляче грали,
І мали ми душу, ночами не спали,
А вдень ніби знову тваринами стали...
2019-09-25 11:49:43
6
0