Люди чи звірі?

Кузаня

Скажи мені, друже, як низько ми впали? Про серце забувши тваринами стали... І всі ті інстинкти прийняв до душі, Людські почуття нам стали чужі... Кохати? Навіщо? А можна лиш спати... Людину, як річ, а не як живу мати, Палити і пити, спати... Кохати? Якщо не такий тихо сісти... Чекати? Обираєм людей не за душу, а гроші, І увесь оцей гріх ми несем в своїй ноші... Краса тільки зовні, всередині чорні, Гнилі і слабкі, до схожих долоні... Та тільки чомусь кожен раз під дощем, Ми згадуєм душу, палаєм вогнем, Навіщо тоді ми її заховали? Кохали, любили і звірами стали... Я бачив їх серце, вони його мають, Під зоря́ми сльоза́ми на подушку сяють... У день тільки звірі, забувши про душу, Я теж прикидатись твариною мушу... Скажи мені, друже, як низько ми впали? Чужими серцями не любляче грали, І мали ми душу, ночами не спали, А вдень ніби знову тваринами стали...

2019-09-25 11:49:43

Інші вірші поета

Сховок серця в таємниці душі: Останнє поличчя в 26 строфах Люсі-Софіє По-людському Квіти

Інші поети

........ Okay

@art_tyg

Eiffel

@Miss_Eiffel

Alvinaaa18 F

@Alvinaaa18

Схожі вірші

Всі

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

1314

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15947