Люди чи звірі?

Кузаня

Скажи мені, друже, як низько ми впали? Про серце забувши тваринами стали... І всі ті інстинкти прийняв до душі, Людські почуття нам стали чужі... Кохати? Навіщо? А можна лиш спати... Людину, як річ, а не як живу мати, Палити і пити, спати... Кохати? Якщо не такий тихо сісти... Чекати? Обираєм людей не за душу, а гроші, І увесь оцей гріх ми несем в своїй ноші... Краса тільки зовні, всередині чорні, Гнилі і слабкі, до схожих долоні... Та тільки чомусь кожен раз під дощем, Ми згадуєм душу, палаєм вогнем, Навіщо тоді ми її заховали? Кохали, любили і звірами стали... Я бачив їх серце, вони його мають, Під зоря́ми сльоза́ми на подушку сяють... У день тільки звірі, забувши про душу, Я теж прикидатись твариною мушу... Скажи мені, друже, як низько ми впали? Чужими серцями не любляче грали, І мали ми душу, ночами не спали, А вдень ніби знову тваринами стали...

2019-09-25 11:49:43

6

0

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

49

1

14238

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11359