Творець

Кузаня

Чом я така дивна, Чом не як усі? Принцеса божевілля, Руки у росі! В сердці моїм квіти, Волосся - цвіт каштану, Чомусь так люблять діти, Мене - нездоланну?! Пензлі поміж пальців, І малюють руки! Вони мовби в вальсі, Загинулиб від скуки... Живопис розквітає Десь під моїм серцем! Пробач, мені матусю, За те, що серце з перцем... Кайдани держать крила, Дозволь їх розірвати! Мистецтво - моя сила, І рими ті проклятті! Мені не треба люди, Я хочу малювати! Але все б'ють у груди, Ті, хто схотів мовчати... Вони мовчать віками, Без божевільних слів, Всі скуті ланцюгами, Своїх таємних сліз! Я помираю й досі, Свобода - це життя! І по травичці боса, Я йду на відчуття... І хоч важкі кайдани, Ще тільки мить...і все! Свободою те стане, Що щастя принесе. Чом я така дивна, Чом не як усі? Принцеса божевілля, Руки у росі!

2019-02-19 19:34:10

Інші вірші поета

Не знаю Слова Сховок серця в таємниці душі: Останнє поличчя в 26 строфах Своя правда

Інші поети

Nala

@anuton

Ella Verrremi

@verrremi

лєра без нього обійдемся

@lrek

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

14344

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11501