Відрікаюся
Я відрікаюся своїх кацапських віршів,
Від "а" до "я",
Усе що я писала,
Що було...
Бо лиш з роками,
Молодість розцвівши,
Вказала пальцем:
"То гріх в душі твоїй, то тихе зло"!
І я не сумніваючись у цьому,
Жовто-блакитну мову узяла до рук...
Й побігла радісна й усміхнена додому,
Не знаючи,
Що там мене чекає...
Перший крок.
І дні минали довго,
Точно знаю,
Це відбулося двадцять першого числа...
Коли листівку неньці надсилавши,
Я знала:
"Шляху́ назад не буде і нема"
А після прослаславляю рідну мову,
Її я в серці ніжно бережу...
І кожний день я буду говорити знову:
"Кацапські вірші більше не пишу"
Від них я відрікаюся назавжди,
Вкраїнська сила у мені цвіте...
Я дякую, всім тим хто просто поряд,
У темний час підтримує мене.
Тепер для мене зрадниками стали,
Хто на Вкраїні милій говорить...
Та говорить,
Не просто як буває,
А руською щоразу мерехтить!
Алярма, друже!
Чи рідне слово знаєш?
Без мови - нації не буде існувать!
Та поки в серці поетів москви маєш,
Душа не буде радісно співать...
Бо там, в росії, зовсім все інакше,
Там філіжанка кави пахне не теплом...
Ти подивися, як навколо...
Файно!
Коли вкраїнські груші квітнуть під вікном...
І з часом ти напевно зрозумієш,
То гріх в душі твоїй,
То тихе зло...
І рідної згадаєш,
І приїдеш,
Туди,
Де все твоє дитинство розцвіло...
2020-02-27 20:11:50
9
13